Про що мовчать тюремні привиди
Колишня військова в'язниця Лієпайського порту (Латвія) вже кілька років є історичним музеєм. Щоправда, в його приміщеннях крім туристичних екскурсій пропонують і набагато нестандартніші заходи: екстремальну ніч у камері-одинаку, обід ув'язненого тощо. Майже всі заходи — виключно для людей із міцною психікою.
Загадка камери №18
Будівля була збудована у 1900 році та до 1917 року служила місцем відбування дисциплінарних покарань військовослужбовців. Потім сюди садили матросів та офіцерів царської армії, потім дезертирів німецького Вермахту та ворогів сталінського режиму, а наприкінці військових радянської та латиської армії.
Декілька ночей поспіль вони стежили за показаннями особливо чутливої апаратури, здатної вловити найменшу зміну температурного фону, рух, звук, електромагнітні коливання, намагаючись на основі аналізу отриманих даних визначити існування у тюрмі привидів.
Крім того, американські експерти ретельно розпитували людей, які будь-коли стикалися у в'язниці з паранормальними явищами.
Перед від'їздом вони заявили, що їм вдалося зафіксувати та задокументувати появу у в'язниці привидів. Проте докладно дізнатися про них широка аудиторія зможе лише з фільму, знятого мисливцями за привидами.
Але й без цього жителі Лієпаї знають, про що йтиметься у картині. Численні очевидці стверджують, що у в'язниці нерідко бачать так звану Білу даму. За легендою, 1944 року німецькі солдати під час перевірки документів затримали та посадили в одну з камер в'язниці хлопця, який підозрювався у дезертирстві. Його наречена дізналася про це і якимось чином проникла до в'язниці, проте на місці з'ясувалося, щохлопця вже розстріляли. Від горя дівчина прямо тут поклала на себе руки.
І з того часу камера №18, де покінчила з життям бідолаха, вважається у в'язниці «найгіршим місцем». Найчастіше вона стоїть закритою. Кажуть, за радянських часів до неї одного разу посадили на ніч одного солдата — злісного порушника військового статуту. Проте вже за двадцять хвилин він почав стукати в металеві двері, благаючи перевести його в іншу камеру. Наступного ранку його і перевели, але не в камеру, а в психіатричну лікарню. За кілька нічних годин «спілкування» з Білою жінкою хлопець просто з глузду з'їхав.
Гід в'язниці-музею Крістер Крафтс розповів латиським ЗМІ одну з містичних історій, що трапилися особисто з ним. Якось, чекаючи на чергову групу туристів, він запалював свічки в порожньому коридорі. Коли за рогом пролунав стукіт підборів, спочатку не злякався. Але в той момент, коли зрозумів, що всі колеги чекають на подвір'ї, серце від жаху мало не зупинилося. З усіх сил намагаючись не побігти і не обертаючись, він попрямував до сходів, що вели на подвір'я. А за спиною дрібно стукали чиїсь каблучки. Чиї так і залишилося невідомо.
Помста вигнаної примари
Привиди, як правило, з'являються там, де було здійснено акт насильницької смерті. Тож не дивно, що саме у виправних установах, де в минулому, а подекуди й зараз, виконують смертні вироки, досить часто відбуваються надприродні явища.
Спустившись сходами і увійшовши до в'язниці, відвідувач опиняється у зоні відпочинку перед величезним каміном, де не настільки небезпечним злочинцям дозволялося побути під час роботи. Повернувши праворуч, аматор полоскотати собі нерви побачить камери, за дверима яких деякі люди проводили останні дні фізичного життя. Уся атмосфера в'язниціпросякнута страхами та смутком минулого.
Звідси з 1756 по 1828 рік вели запеклих злочинців на заднє подвір'я, де їх стратили на шибениці або, ще гірше, розтягували у підвішеному стані або четвертували на спеціальному верстаті, який зараз перебуває в переході в'язниці. У задній частині приміщення збереглася і шибениця, на якій засуджені до смерті випускали останній подих.
Існує безліч документальних повідомлень про появу привидів у в'язниці Дербі, незрозумілі шуми, а також дивні запахи та відчуття. Дослідники паранормальних явищ стверджують, що температура всередині камер починає вагатися, коли туди повертаються примари страчених ув'язнених.
У старовинній тюремній церкві Грейфейс Кіркярд у тій же Англії з XVII століття мешкає привид адвоката Маккензі. За однією версією, повідомляє доктор філософських наук А. Буровський, Маккензі взяв хабар і за це рішенням суду було засуджено до повішення. Поховали його на кладовищі.
До 2000 року багато туристів, які відвідували Грейфейс Кіркярд, скаржилися на дивні явища. Хтось відчував на собі важкі погляди, хоч поряд нікого не було. До когось торкалися долонею, коли знову ж таки нікого не було поруч.
Викладачці з Едінбургу Енджеле Гамільтон, коли вона увійшла в одну з камер, хтось невидимий тут же затис рота долонею і не давав дихати, поки вона не відчула запаморочення і не знепритомніла. Опам'ятавшись і подивившись у дзеркало, вона виявила синці на щоці і на шиї.
Місцевий служитель церкви спіритів Колін Грант, якого запросили вигнати з в'язниці привид, поставив в одній із камер коло із 12 свічок і довго читав заклинання. Через кілька годин, з'явившись перед журналістами та публікою, він заявив, що назавжди вигнав примару зцеркви.
Тим часом місцеві жителі стверджують, що з тюремного цвинтаря привид адвоката Маккензі не зник, і місячними ночами його можна часто побачити.
Сіра жінка постає перед амністією
Вистачає старовинних, овіяних легендами в'язниць і на пострадянському просторі, але, на відміну від іноземних, більшість «наших» виправних установ досі є чинними.
«Так, про численні примари слідчого ізолятора КНБ у місті Алмати говорять уже давно не лише самі сидільці», а й навіть контролери ізолятора.»
Як правило, спочатку в темному коридорі з'являється одна примара. Його не видно, чути лише човгання чиїхось ніг і відразу стає страшно холодно. Після цього наприкінці коридору з'являються обриси напівпрозорих фігур, чуються важкі зітхання і несамовиті стогін.
Якось, розповідають очевидці, привиди налякали співробітників ізолятора настільки, що вони вибігли у двір. В іншому випадку комітетники навіть відстрілювалися від настирливих привидів.
«Є припущення, що привиди - це душі страчених ворогів народу». Подейкують, що нещасних розстрілювали просто у дворі ізолятора, біля стіни, яка поділяє територію КНБ та МВС.»
Апціаурі також заявляла, що самі ув'язнені та співробітники цієї пенітенціарної установи бачили привид жінки з дитиною.
«Дослідниця українського тюремного побуту та фольклору Є. С. Єфімова наводить свідчення в'язнів Можайської жіночої колонії (Московська область), які вірять у сіру (білу) жінку», яка попереджає ув'язнених про якісь важливі події. Вважають також, що вона постає перед амністією.»
«Подібні розповіді про привидів відомі і у знаменитій Бутирській в'язниці. На Бутирці встарих корпусах є камера, — наводить Єфімова слова одного із ув'язнених, — я не пам'ятаю її номера, якого… ні! Вона замурована. Ну, існує переказ якийсь, пов'язаний з нею, що існує привид якийсь, бо за часів Катерини в ній загалом замурували жінку».
«Як стало відомо з поінформованих джерел, причиною такої несподіваної співпраці стали скарги ув'язнених, які розповідали, що ночами їм ясно чуються чиїсь голоси, а деякі навіть бачили якісь неясні постаті.
Представник Музею аномальних явищ зустрівся з одним із керівників «Матроської тиші». З'ясувалося, що невідома істота ще й подряпала вартового собаку.
Однак робота фахівців з аномальних явищ результатів не принесла: у них не було можливості спілкуватися з ув'язненими, на це, звичайно, потрібен спеціальний дозвіл».
В одному зі смоленських СІЗО нещодавно відбулася ще містичніша історія. Як повідомляли місцеві ЗМІ, до рук правоохоронних органів потрапив запеклий злочинець на прізвисько Ряха. Достеменно було відомо, що Ряха причетний до вбивства, але розкрутити його хоч на якусь відвертість слідчим не вдавалося.
Термін попереднього затримання добігав кінця і, мабуть, рецидивіста треба було відпускати. Але вранці на останній допит Ряха прийшов з тремтячою головою і помертвілим поглядом. "Я все розповім!" — з порога заявив він і вже за кілька хвилин писав докладне щире зізнання.
Що ж спонукало злочинця на каяття? Виявляється, привиди! Того ранку Ряха прокинувся в камері від скрегота ключа у дверному замку. Незнайомий охоронець викликав Ряху до коридора.
Рецидивіста довго вели похмурими закутками в'язниці, потім вштовхнули вкабінет. За столом у кімнаті сиділо троє суворих чоловіків у чорних костюмах. Без зайвих передмов вони зачитали Ряхе вирок, наприкінці якого прозвучало: «Розстріляти. Вирок виконати негайно».
Бідолаху в наручниках той самий таємничий охоронець вивів на тюремне подвір'я, де вже стояла розстрільна команда і кілька таких, як він, засуджених. Одного за іншим зеків підводили до ями біля стіни, лунали постріли. Ряху охопив жах. Підійшла його черга. Але тут на дах СІЗО впав перший промінь сонця. «Цього – завтра!» — почув Ряха, після чого розстрільна команда розчинилася в повітрі, а він, не пам'ятаючи, як знову опинився в камері. У результаті нерви у рецидивіста не витримали, і він вирішив у всьому зізнатися.
«Так, ми існуємо»
У 2003 році група британських експертів у галузі паранормальних явищ досліджувала стару мельбурнську в'язницю, перетворену нині на музей.
Професійні мисливці за привидами обстежили будівлю за допомогою потужних мікрофонів, інфрачервоних термометрів та електромагнітних польових датчиків, справедливо вважаючи, що в місці, де свого часу було повішено 136 осіб, можуть і повинні спостерігатися аномалії.
За словами парапсихолога Деррена Дона, апаратура зафіксувала ряд ефектів, що не піддаються поясненню. Наприклад, виявили незвичайну електричну активність, а багато членів групи зізналися, що чули голоси. Сам Дон виразно чув, як якась жінка кликала його на допомогу.
«Дослідники повернулися до мельбурнської в'язниці рівно через рік, у чергову річницю смерті Люсі. І знову на плівці, що була записана в камері вночі, експерти чітко почули жіночий голос. Щоправда, на цей раз він не кликав на допомогу. Привид жінки сказав: Ідіть».
У 2005 році австралійські ЗМІ зновузгадали про цю в'язницю. Видання Sunday Herald Sun повідомляло, що під час нічної екскурсії одразу шість туристів стали очевидцями того, як щось примарне перетинало тюремну галерею зі свічкою. При цьому свічка чомусь нічого не висвітлювала.
Чергова група мисливців за привидами, яка виїжджала цим сигналом на місце, сфотографувала у в'язниці дивні кулі, що літають по будівлі.
Помічені привиди колишніх арештантів та у в'язницях США. Так, з 1829 по 1971 роки через стіни покинутої нині в'язниці Philadelphia`s Eastern State Penitentiary у штаті Пенсільванія пройшло 75 тисяч ув'язнених, у тому числі знаменитий Аль Капоне. Тепер камери порожні, але коли в них заходиш, стверджують очевидці, виникає відчуття, що там є хтось.
«Дослідник паранормальних явищ Лора Хладік упевнена, що в'язниця наповнена привидами. А працюючий тут слюсар Гері Джонсон навіть бачив одного з них і відчув його крижаний подих. Більше того, привид кілька хвилин розмовляв з Джонсоном і закінчив розмову словами: Так, ми існуємо».
У колишній в'язниці в Менсфілді вже кілька років організовуються спеціальні екскурсії для цікавих, які мріють на власні очі побачити справжній привид. 9 травня 2008 року одному з «щасливчиків» таки вдалося сфотографувати обличчя привида, що виглядає з вікна тюремної камери. Цей знімок сьогодні можна побачити в Інтернеті.
Можна зустріти привиди і в старій техаській в'язниці Уоллс-Юніт, розташованій у місті Ханствіл, де, в основному, утримувалися засуджені до смерті мародери, ґвалтівники, грабіжники.
Пошалювати привиди стали тут ще на початку XX століття: старі наглядачі розповідали, що ночами помічали, як від камери до камери мелькала то одна, то інша примарна постать. Нерідкі буливипадки, коли в'язня, який побачив обгорілий привид страченого нещодавно на електричному стільці злочинця з сусідньої камери, охоронці забирали непритомний до тюремної лікарні, звідки той ні в яку не бажав повертатися назад до камери.
«Під час Другої світової війни і відразу після неї примари страчених стали з'являтися в Уоллс-Юніт набагато частіше, — зізнався журналістам Кевін Хічкліфф, який працює у в'язниці співробітником зв'язків із громадськістю. — Через це й з'явилася кілька років тому моя посада.
Про цю справу дізналися в уряді штату, і хтось вирішив, що на «цій виставі», як він висловився, можна зробити непогані гроші. Ось ми й змушені тепер пускати у в'язницю відвідувачів, список яких нам надсилають зверху. Всі вони, природно, проходять медичну перевірку і дають підписку в тому, що покладають увесь захід на себе, навіть у тому випадку, якщо їхня пригода закінчиться летальним кінцем».
Про «летальний кінець» любителів екстремальних пригод попереджають не дарма. Подібні випадки, на жаль, траплялися. Взяти, наприклад, привид Білла Криваві Губки. Одна кличка чого варта! Білл «працював» в основному на фермах: дізнавався, в яких сім'ях немає чоловіків, і грабував жінок та дітей. При цьому завжди перерізав їм горло, не шкодуючи нікого. Не пощадило його і правосуддя: саме в Уоллс-Юніт було страчено цього серійного маніяка-вбивцю.
Ще один постійний мешканець техаської в'язниці - привид страченого тут Джеймса Саттона. Дізнатися його можна автоматом «Томпсон» в руках, за допомогою якого він за життя грабував банки. Не розлучається зі своєю зброєю Саттон і після смерті. Очевидці стверджують, що ця примара завжди з'являється раптово. Направивши дуло на людину, він з диявольською усмішкою натискає на курок.
Звуківпострілів при цьому не чути, але на стіні завжди з'являється на хвилину-другу страшний напис: «Скоро ви все здохнете! Чекаю на вас у пеклі!»