| 12 травня 2013, 8:00 |
Прийнято вважати, що храми та монастирі будуються на освячених місцях, а отже, ніякої містики та чортовини там за визначенням відбуватися не може. Тим часом історія багатьох церков пов'язана з прокльонами! В одній лише українській столиці ходить чимало подібних легенд.
«Тут нічого не стоятиме!»
При будівництві Храму Христа Спасителя біля Боровицького пагорба цар розпорядився знести тамтешні будівлі, у тому числі й Олексіївський жіночий монастир – пам'ятник XVII століття, який у 1836 р. перевели до Червоного Села. Ось що пише І.М.Любімов у книзі «Малознайома Москва»:
«. Інокіні Олексіївського монастиря закінчили останнє богослужіння. Монастирське начиння занурене на підводи, а настоятелька монастиря, ігуменя, все не з'являлася. І раптом, зненацька вийшовши з келії, наказала прикувати себе ланцюгами до дуба. Заздалегідь підготовлені, вірні їй інокіна бажання ігумені негайно виконали. Відмову ігумені покинути монастир влада розцінила як бунт, як непокора указу Миколи I. Тому настоятельку звільнили від пут і насильно видерли за ворота. Обернувшись, вона сказала: "Стояти тут нічого не буде!"
Однак помпезний Палац Рад, будівництво якого було розпочато у 1937 р., так і не добудували – завадила Велика Вітчизняна війна. З 1960 до 1994 року на місці зруйнованого храму розміщувався басейн «Москва», а потім почалося будівництво нового собору. До 1999 р. його було завершено.
Хоча храм Христа Спасителя є центральним собором не тільки Москви, а й Укаїни, ставлення в українців до нього неоднозначне: дехто називає його «новоділом» і стверджує, що там «несприятлива енергетика». Згадують і пропрокляттям ігумені Олексіївського монастиря…
Мандрівник і три вокзали
Комсомольську площу у Москві найчастіше називають «площею трьох вокзалів». Тут одне з найпрекрасніших і найкримінальніших місць у столиці, де купуються шахраї всіх мастей, бомжі, повії, жебраки... Не виключено, що сюди їх приваблює особлива енергетика.
За переказами, у XIV столітті на цьому місці стояв чоловічий монастир. Якось уночі розігралася страшна негода – лив сильний дощ, свистів вітер… І тут у ворота обителі постукав якийсь мандрівник, попросився пустити його перечекати негоду… Але ченці з якоїсь причини відмовили. Тоді мандрівник у серцях прокляв монастир, побажавши йому втекти під землю. Тут стіни затремтіли, і будівля справді почала провалюватися.
Триста років тут нічого не будували. Нарешті цар Олексій Михайлович Тишайший розпорядився побудувати в цих місцях так званий дорожній палац. При ньому спорудили дерев'яну вежу-каланчу, і почали називати це місце Каланчевським полем. У XIX столітті палац згорів, що стало приводом для зайвих толків про прокляття…
На західному березі Червоного ставка, там, де зараз розташовані Ярославський і Ленінградський вокзали, наприкінці XVII століття з'явився Новий Польовий артилерійський двір, що згорів у 1812 р. від вибуху снарядів, що лежали на ньому.
У XVIII ст. Якийсь італійський антрепренер зважився побудувати на проклятом місці дерев'яний театр. Але будівля театру тричі згоряла вщент.
У середині XIX століття болота осушили і почали будувати Миколаївський вокзал (названий так на згадку про імператора Миколу I), який мав з'єднати Москву з тодішньою столицею - Петербургом (нині він зветься Ленінградським). З будівництвом було багато проблем: не раз гинули робітники, руйнувалися стіни, їх доводилосьзводити наново… Наприкінці ХІХ ст. тут було зведено ще два вокзали - Ярославський та Рязанський (майбутній Казанський), а потім, вже за радянської влади, з'явилася і станція метро.
На площі трьох вокзалів часом є таємничий старий з довгим ціпком, одягнений у лахміття. Він зупиняється перед Казанським вокзалом, падає навколішки і тричі хреститься. А потім зникає невідомо куди… Є припущення, що це той мандрівник, якого не пустили на нічліг ченці. Намагається тепер замолити свої слова.
«Провальна» Петрівська гора
Дуже схожа на попередню історію про Петрівську гору, що знаходиться в районі метро «Східненська». У ХІV ст. на вершині Старої гори (так вона називалася раніше) стояв Спасо-Преображенський монастир. Але нині від нього не лишилося навіть руїн.
За переказами, місце це прокляте. Якось, мовляв, постукали у ворота обителі купці, які боялися злодіїв, попросили пустити їх на нічліг. Проте ченці відповіли відмовою.
Кажуть, купці довго стояли біля воріт, благали їх впустити. Але жителі монастиря залишалися непохитними. Нарешті, купці від'їхали додому. Монахам через якийсь час стало соромно, що так обійшлися з добрими людьми, і ігумен відправив за ними гінців. Проте було вже запізно.
Неподалік монастиря на купців напали розбійники. Вранці знайшли їхні гінці з монастиря в гаю «побитими і без товару».
Всіх повбивали розбійники, лише один із торговців ще залишався живим. Коли побачив він ченців, то в серцях прошепотів: «Щоб монастир ваш провалився!».
З того часу Стара гора стала осідати. Спасо-Преображенський монастир скоро перетворився на руїни, а потім що не намагалися будувати - все руйнувалося. Колись тут знаходилася і резиденція Лжедмитрія Другого, більшевідомого як Тушинський злодій. І від неї не лишилося слідів.
За радянської влади місцеві жителі намагалися садити тут городи. Але все провалювалося.
У свій час Петровську гору облюбували дельтапланеристи. Однак ненадовго: при польотах багато хто отримував травми.
У наші дні на вершині гори видніється велика яма, схожа на вирву від метеорита. Але жодний метеорит тут ніколи не пролітав. Просто місце «провальне». А винне у всьому купецьке прокляття…
