Прототипом Штірліца-Ісаєва був Яків Блюмкін
Можливим прототипом Штірліца-Ісаєва був Яків Блюмкін
Яків Григорович Блюмкін (8.10.1900 - 3.11.1929)
Таким був Блюмкін у 1918 році.
Блюмкін після арешту.
В даний час на телеканалі Україна йде серіал про молодого чекіста Всеволода Володимирова, який працює під псевдонімом Максим Максимович Ісаєв. Це той самий Ісаєв, який потім під виглядом пограбованого в Шанхаї німецького аристократа Макса Отто фон Штірліца прийде на прийом до німецького консула в Сіднеї, після чого ми знатимемо його вже під цим ім'ям. З часу виходу фільму «Сімнадцять миттєвостей весни» ми вважаємо образ Штірліца збірним. Однак багато фактів із описаної Юліаном Семеновим ранньої біографії Штірліца мають явні паралелі з біографією іншого видного чекіста Якова Григоровича Блюмкіна. І хоча справжній Блюмкін був розстріляний у 1929 році, письменник продовжив йому життя на сторінках своїх романів.
Після Лютневої революції Сестра Роза та старші брати Лев та Ісай поринули з головою у революційний рух. Не відставав від них і 16-річний Яків.
Незабаром Блюмкін стає ключовою фігурою у вбивстві німецького посла в Радянській Україні графа Мірбаха. До речі, багато хто відзначав уміння Блюмкіна буквально на очах змінювати вік. Змінюючи міміку обличчя, він робився то старшим, то молодшим. Крім того, у 17 років у нього вже росла досить густа борода, і за описами свідків замаху на графа Мірбаха у німецького посла стріляв не 17-річний молодик, а 30-річний чоловік. Щоправда, знову ж таки Блюмкін міг взагалі не бути учасником замаху, а назвати себе таким, щоб вигородити товариша з партії лівих есерів.
Цим товаришем, швидше за все, був СергійДмитрович Масловський – колишній полковник Генерального штабу та майбутній радянський письменник, якого ми знаємо під псевдонімом Мстиславський. Після вбивства Мирбаха Масловський-Мстиславський вийшов із партії лівих есерів та увійшов до ЦК українських боротьбистів.
Блюмкін знав, що йому, улюбленцю Троцького, нічого не буде. Так насправді й сталося насправді. За вбивство Мірбаха Блюмкін був засуджений на військовий трибунал до розстрілу. Але Троцький домігся, щоб смертну кару замінили на «спокуту вини у боях захисту революції». Разом із Масловським Блюмкін вирушив на окуповану німцями Україну, де став одним із організаторів антинімецького підпілля. Коли у Німеччині відбулася революція, і німецькі війська залишили Україну, Блюмкін повернувся до Москви і всю Громадянську війну прослужив у штабі Троцького. Потім Троцький направив його на навчання до академії, але невдовзі Яків знову перевели до органів ВЧК.
Далі за Юліаном Семеновим майбутній Штірліц під виглядом білогвардійського ротмістра проникає до штабу правителя Монголії барона Унгерна і передає своєму командуванню військово-стратегічні плани супротивника. Цей факт є також і в біографії Якова Блюмкіна.
Василь Вітельевич помер у 1976 році, не доживши двох років до свого сторіччя. Після виходу з в'язниці він дружив з моїм дідом, з яким був знайомий ще з білого руху, і тому я ще зміг застати його живим. Він справді таємно відвідував Радянський Союз, але правда, Гохран при цьому не грабував.
Однак у книзі з наказу того часу, коли вона вийшла, замість спритного Яші Блюмкіна діє український інтелігент Сева Володимиров. Але старі чекісти, котрі консультували письменника, знали, що вчасно українського етапу своєї діяльності Блюмкін працював під псевдонімом «Володимирів».
Восени 1923 року попропозиції було введено до Комінтерну для конспіративної роботи. За завданням голови Комінтерну Григоря Зінов'єва у зв'язку з назріванням революції в Німеччині, Блюмкін був відправлений туди для інструктування та постачання зброї німецьких революціонерів.
Важливим етапом у діяльності майбутнього Штірліца було його проживання у Шанхаї. Блюмкін бував і там, але переважно наїздами. Основним же місцем перебування Блюмкіна була Монголія, з якої він і навідувався до Китаю, але після втечі з країни начальника Східного сектора ІНО Георгія Агабекова, який після своєї втечі розсекретив відомості про діяльність Блюмкіна в Монголії та Китаї, Блюмкіна звідти відкликають до Москви і направляють до Москви. Константинополь. Звідти Блюмкін курирує весь Близький Схід. Блюмкін здійснює також поїздку до Палестини Там він. працюючи то під виглядом побожного власника пральні Гурфінкеля, то під виглядом азербайджанського єврея-купця Султанова займався створенням резидентської мережі. Незабаром йому вдалося завербувати віденського антиквара Якоба Ерліха, і з його допомогою облаштував резидентуру, що була законспірована під Букіністичний магазин. У Палестині ж Блюмкін познайомився з Леопольдом Треппером, майбутнім керівником антифашистської організації та радянської розвідувальної мережі в нацистській Німеччині, відомій як «Червона капела».
Зрештою англійці, які тоді володіли Палестиною, видворили Блюмкіна зі своєї підмандатної території.