Реферат Іван Грозний реформи та опричнина - Банк рефератів, творів, доповідей, курсових і
Московський Соціально-гуманітарний інститут
Дисципліна: Вітчизняна історія
Тема:Іван Грозний: реформи та опричнина
Філія у м. Набережні Човни
Іоанн Грозний – один із найзагадковіших українських самодержців. Про його особистість і правління досі йде багато суперечок. Це перший український цар, розумний дипломат, освічена людина, далекоглядний політик. Але з іншого боку це людина, яка прагнула абсолютної влади, нітрохи сприяла розоренню держави. У роботі розглядається дуже широка тема: «Іван Грозний. реформи. Опричнина». Я вважаю цю тему актуальною, по-перше тому, що в історії немає не актуальних тем, а по-друге тому, що ця тема дозволяє простежити дві протилежні лінії поведінки Іоанна Грозного, який почав своє правління як прогресивний цар-реформатор і провів важливі для держави реформи, про що чомусь багато хто зараз забув, а закінчив правління як абсолютний монарх з необмеженою владою, що спирається не на поради та собори, а на опричний терор.
Цю тему важливо вивчити для того, щоб зрозуміти багато інших моментів в історії України. Саме Іоанна Грозного вважали видатним правителем Петро Великий та Катерина II та Йосип Сталін. Прагнучи бути на нього схожими. Як бачимо, про Іоанна Грозного можна написати не одну наукову працю, але я не ставлю перед собою такої мети. Мета моєї роботи: розповісти про особливості внутрішньої політики Іоанна Грозного. Для цього я коротко характеризую внутрішню політику Іоанна Грозного його перші кроки у політиці, даю характеристику Вибраної ради та її реформ, докладно розповідаю про опричний терор.
При написанні цієї роботи я переважно користувалася книгою Чумаченко Е.Г.Історія України 12 століть (IX – XX) .
Початок самостійного правління великого князя було ознаменовано вінчанням його за царство. Царями на Русі називали візантійських та німецьких імператорів, золотоординських ханів. Таким чином підкреслювалася повна та остаточна незалежність від Орди, підвищувався ранг правителя України у відносинах із правителями Європи. Ідея ця, швидше за все, належала митрополиту Макарію. Церемонія вінчання відбулася в Успенському соборі Кремля в 1547 р. Після цього цар одружився з Анастасією Романівною із знатного боярського роду Захар'їних-Кошкіних, які входили до жодної з придворних угруповань.
Царювання Іоанна Грозного, безсумнівно, один із найсуперечливіших та найцікавіших етапів в історії Укаїни, про який досі йде багато суперечок, хоча воно й тривало лише 50 років. Іоанн грізний залишив своєму наступнику Царю Федору зруйновану державу, смуту і бачив собі гідного наступника. Можна сказати, що вінчанням на царство Іоанна Грозного закінчився один смутний час, а після його смерті почалося інше.
Реформи обраної ради
У 1549 р. був скликаний перший відомий історії Укаїни Земський собор. Він отримав назву «Собору примирення». У соборі була представлена Боярська дума, найвищі церковні чини Освяченого собору, а також виборні люди від міст та повітів. Собор, мабуть, дав згоду на проведення реформ.
У 1550 р. було прийнято новий Царський Судебник. Основою його послужив Великокнязівський судовик 1497, від якого новий судовик відрізнявся тим, що вперше вводилася відповідальність за посадові злочини. Покарання за хабарі передбачалися всім: від подьячих до бояр. Дещо обмежувалися права намісників, встановлювалася відповідальність за образу,покарання за безчестя. Судебник підтвердив право селян на ухиляння від власника в Юр'єв день, збільшилася плата за «літнє».
У 1551 р. у Москві зібрався церковний собор за участю царя, бояр та дворян. Він розглянув питання моральності та дисципліни церковних ієрархів, управління церковними землями. Було затверджено єдиний пантеон православних святих, були заборонені нововведення в іконописі. Собор увійшов в історію під назвою «Стоголовий, тому що його рішення склали сто розділів.
У XVI в. Остаточно оформилася система наказів. Крім уже чинних наказів: Великої Казни, Палацового, Посольського з'явилася низка інших. Розрядний наказ відав організацією війська, Розбійний займався боротьбою з кримінальними злочинами, Помісний – роздачею земель у маєток. З'явився особливий чолобитний наказ, який відав скаргами, що подаються на ім'я царя. На чолі наказу зазвичай стояв боярин чи окольничий, діловодством відали дяки та подьячие.
За Іоанна Грозного відбулися значні зміни в місцевому управлінні. У 1555 – 1556 pp. було скасовано годування. Влада у повітах перейшла від намісників-годувальників до рук виборних представників місцевого дворянства – губних старост, а тих повітах, де був приватних земель – до земських старостів, обираних чорноносними селянами і посадськими жителями. У руках губних і земських старост виявилося все місцеве управління, проте їх робота не оплачувалася.
Ряд реформ було проведено зміцнення війська. Тисяча дворян отримала маєтку у найближчих до Москви волостях і склала обраний полк – «Тисячу». Спеціальне «Покладання службу» визначило обов'язки дворян і обсяг земельних ділянок, якими вони наділялися. Середній наділ служилої людини становив 300 чвертей, з кожної чверті маввиходити людина «кінно, людно та збройно».
Було створено стрілецьке військо із незнатних людей. Воно було озброєне вогнепальною зброєю – пищалями. Стрільці несли постійну службу під керівництвом своїх голів. У мирний час вони жили зі своїми сім'ями у особливих міських слободах, займалися городництвом, торгівлею, промислами.
Особливу увагу виявив Іван Грозний до створення артилерії. У Москві був побудований «Гарматний двір», який відливав гармати досить гарної якості. Кожна гармата мала своє ім'я. До наших днів дійшла відома «Цар-гармата», яку відлив ливарник Андрій Чохов.
Падіння уряду Вибраної ради
У 1560 р. Уряд Вибраної ради впав. Між царем та її радниками давно були серйозні політичні розбіжності. Зміцнення держави та її централізація вимагали глибоких реформ, розрахованих тривалий час, але цареві потрібні були негайні результати.
Істотні розбіжності були у зовнішній політиці: Вибрана рада не підтримувала Лівонську війну, вважаючи найважливішим оборону південних кордонів та освоєння земель, що лежать на південь від Тули.
У 1560 р. Сильвестр був відправлений на заслання, до Соловецького монастиря, Адашев став воєводою в Лівонії, потім був заарештований і помер у в'язниці, Князь Курбський, знижений на посаді на Лівонській війні, побоюючись за своє життя, утік у Литву зі своїми. Вибрана рада припинила своє існування.
Опричнина, її цілі
Головною метою опричнини було встановлення абсолютно безмежної влади царя, близької характером до східної деспотії. Сенс цих історичних подій у тому, що в середині – другій половині XVI ст. Україна стала перед альтернативою подальшого розвитку. Початок царювання Іоанна Грозного, велика роль,яку грала тоді Вибрана рада, проведені реформи, скликання перших Земських соборів могли призвести до формування більш м'якого варіанта розвитку, до обмеженої представницької монархії. Однак, через політичні уявлення та характер Іоанна Грозного отримав розвиток інший варіант: необмежена монархія, самодержавство, близьке до деспотизму.
До цієї мети Іван грізний прагнув, не зупиняючись ні перед чим, не думаючи про наслідки.
Опричнина та земщина
Цар, звичайно, не збирався зрікатися престолу. Він протиставив феодалів простим людям, виставивши себе захисником останніх. Як і було розраховано, посадські люди стали вимагати від бояр умовити царя не залишати царство і обіцяли, що ворогів государів самі знищать. Делегації, що прибула до Олександрової слободи, цар дав згоду повернутися на престол з умовою завести «опричнину» - надати йому право страчувати «зрадників» і кофіскувати їх майно на свій розсуд.
Термін "опричнина" був відомий і раніше. Так називалася земля, яку князь заповідав своїй вдові окрім решти території. Тепер цьому слову було надано нового сенсу. Уся територія української держави ділилася на дві частини. Перша – опричнина, свого роду спадок, що належить лише государю всієї Русі та взятий ним під своє управління. Друга частина- це решта землі – земщина. Прийняті в опричнину феодали становили особливий «государів двір», ставали особистими слугами царя, перебували під його особливим заступництвом. І в опричнині та в земщині були своя Боярська дума та накази. На чолі земщини були поставлені князі І. Бєльський та І. Мстиславський, які мали доповідати цареві про військові та цивільні справи.
Крім того, Іоанн Грозний створив особливу особисту гвардію"опричнину". Опричники одягалися в чорне, до сідла прив'язували голову собаки і кисть у вигляді мітли на знак того, що, як віддані собаки, гризтимуть зраду і виметатимуть її з держави. Хоч би що робили опричники, люди з земщини ніяк не могли протидіяти.
При розподілі землі в опричнину були взяті волості та повіти з розвиненим феодальним землеволодінням: центральні, частина західних та північних. При цьому цар попереджав, що якщо доходів із цих земель не вистачить, в опричнину будуть взяті й інші землі та міста. У Москві теж була виділена опрична частина, кордон проходив Великою Нікітською вулицею. Феодалів, які жили в опричних землях і не входили в опричнину, мали виселяти, надаючи їм землі в іншому місці в земщині, зазвичай виселені замість вотчин отримували землі в маєтку. Суцільного переселення із земщини до опричних земель не вийшло, хоча воно й мало досить масовий характер.
Почалася розправа царя з «ворогами» його та держави. Частими приводами цього були доноси, підписані і анонімні, причому доноси не перевірялися. По доносу опричне військо терміново вирушало в маєток тієї людини, на яку надійшов донос. Підозрюваного у зраді очікувало будь-що: від переселення на іншу територію до вбивства. Майно віддавалося опричникам, земля відходила в опричнину, донощику, якщо він був відомий, покладався певний відсоток від майна людини, страти.
Ще один донос став приводом для походу на Новгород в 1570г. Новгородці зустріли царя та його військо хлібом та сіллю при в'їзді до міста. Цар переломив хліб і погодився взяти участь в урочистому обіді на його честь. Під час обіду на його знак опричники почали вбивати. Людей убивали тільки через те, що вони новгородці… Землі новгородських бояр булипередано опричникам, що залишилися живими перевели на інші землі.
Після новгородського погрому царю почали надходити доноси на опричників. Тепер проти них також точилися репресії. Загинули батько та син Басманов, князь Вяземський, князь Черкаський. Опричнину очолили Малюта Скуратов та Василь Грязний.
У тому року цар скасував опричнину, деяким постраждалим повернули землі, слово «опричнина» було під забороною, але терор не припинився, все тривало як і раніше.
Внаслідок Лівонської війни та опричнини земля була розорена. Селяни бігли на Дон і Волгу, багато бояр і дворяни стали жебраками. Перепис земель, проведений наприкінці століття, показав, що приблизно половина раніше оброблюваних земель перетворилася на пустки. Це відіграло важливу роль у наступному етапі закріпачення селян.
У висновку своєї роботи я хотіла б підбити підсумки. Що ж встиг зробити у внутрішній політиці України Іоан Грозний за 50 років свого правління? Дуже багато. Він вінчався на царство, як цар, він прирівняв себе до імператорів Європи і підняв міжнародний престиж України. Було затверджено новий судовик, проведено військову реформу та ряд адміністративних реформ, що спрощують управління країною, на церковному соборі в присутності царя і за його участі було вирішено низку спірних релігійних питань. Таким чином, проведені реформи торкалися багатьох сторін життя, спрощували управління державою, сприяли зміцненню царської влади. У результаті цар опинився перед вибором: чи спиратися йому надалі на Вибрану раду інших радників, чи тільки самого себе.
Цар обрав друге і заснував опричнину. Опричнина – унікальне явище держави у державі, унікальна мобільна міліція та правосуддя, що призвело у результаті країну до економічної кризи.Опричнина як і була способом зміцнення царської влади. Це завдання так чи інакше вирішує кожен правитель. Думаю, з досвіду Іоанна Грозного багато правителів могли б отримати користь для себе.
Чумаченко Е.Г. Історія Укаїни 12 століть (IX – XX) М.: ЮНТІ-ДАНА, 2002
М. Хельман українські самодержці. Іван IV Грозний. Серія "Історичні силуети". Ростов-на-Дону: «Фенікс», 1998