Шотландські людожери
В одному з найпохмуріших місць Шотландії, яке тим не менш дуже популярне серед туристів, за вісім-дев'ять миль від Единбурга знаходиться дуже своєрідна пам'ятка - Печера людожерів.
У часи царювання короля Якова I (1566-1625 рр.) в одному шотландському селі жив бідний поденник на ім'я Бані, який мав єдиного сина Якова. Дикий, грубий, сварливий хлопчисько, якого природа, натомість розумових здібностей, нагородила надзвичайною силою, завдавав багато занепокоєння батькові та наводив жах на мешканців села.
Якову Бані минуло 16 років, коли в сутичці з односельцями він забив людину до смерті ударом кулака. Цей вчинок переповнив чашу загального терпіння і лютого підлітка закували в ланцюги. Якова засудили до страти, але в день виконання вироку Бані вдалося втекти. Пошуки були марними, злочинець наче у воду канув.
Згодом люди заспокоїлися і задовольнялися тим, що вбивця на околицях села більше не з'являвся. Довгий час Бані, подібно до звіра, поневірявся в лісах, але голод змусив його вступити на службу до фермера у віддалене село. Правильний спосіб життя був ненависний Якову, і незабаром він втік звідти, причому з дівчиною, ще більш дикою та жорстокою, ніж він сам. На прощання юні дикуни підпалили ферму і вирушили до скелястого узбережжя. Під час сильного відливу відкрився вхід до тієї жахливої печери. Вона і стала надійним притулком для Бані та його супутниці, залишалося тільки знайти собі їжу.
Місцевість тут була безлюдною, навіть птахи, здавалося, уникали її. Нові жителі печери вгамовували голод корінням і лісовими плодами, поки випадок не підказав їм інший, страшний спосіб життя. Лісник одного поміщика одного разу побачив дикуна Бані, який переслідував дичину в хазяйському лісі, і спробувавйому завадити. Почалася бійка. Озброєний кийком Бані побив супротивника до смерті, а щоб приховати подію, притягнув труп у печеру. І ось тут, мабуть з голоду, дружина Бані запропонувала з'їсти покійного.
Частину тіла вони засмажили, а те, що залишилося, заготували про запас звичним для них способом: приправили морською сіллю і повісили коптитися. Це підтвердилося згодом свідченнями Бані на суді в Единбурзі. І ось з того часу й почалося самотнє полювання на людей, як на дичину, і тривало безкарно багато років, поки знайдені розрізнені людські останки, викинуті на берег, не жахнули жителів навколишніх сіл і не змусили організувати пошуки вбивць.
Добровольці, добре знайомі з пустельним узбережжям, прочісували місцевість вздовж і впоперек. Одні поверталися ні з чим, розчаровуючи наляканих односельців, інші зовсім не поверталися, вочевидь ставши жертвами Бані та його сімейства, що поповнюється. Влада розпорядилася вислати на допомогу мешканцям частини міської поліції.
Збройні поліцейські, селяни та мисливці цілими днями бродили серед скель і чергували ночами, але обережні людожери відсиджувалися у своїй печері та уникали зустрічей із чужинцями. Не досягнувши результатів, поліція повернулася до міста. Влада прийшла до висновку, що ніякого чудовиська немає і бути не може, отже, вбивцю треба шукати серед мешканців найближчого села.
Тому, коли тут загадковим чином зник мандрівник, провину повісили на господаря будинку, в якому останній раз зниклий ночував. Підсудний не зміг довести своєї невинності, і тому його без зволікання стратили - для залякування решти. Передбачалося, що один із головних убивць усунений і що подібна суворість суду припинить усі подальші лиходійства. Але припущення виявилосяпомилковим. Незабаром місцевий рибалка виловив мережами кілька людських кісток із рештками м'яса.
В Единбурзі розглянули знахідку та приписали «об'їдання останків» рибам. Було наказано продовжувати спостереження за узбережжям, але що активніше велися пошуки, то обережніше ставала зграя людожерів. Бані та його сім'я ніколи не нападали на вершників, а лише на піших, навіть якщо їх було кілька. Трупи обережно доставлялися в печеру по воді, тому всі знайдені сліди вказували, що вбивці приходять з моря і йдуть тим самим шляхом.
Так минуло близько 40 років. У печері виросло ціле покоління, яке не знало іншого способу життя, крім полювання на собі подібних. Бані панував над своїми нащадками як цар людожерів, і лише нагода допомогла відкрити таємницю зникнення в цих місцях великої кількості людей.
Сліди обриваються біля води
Якось уночі місцевий фермер зі своєю дружиною та працівником йшов з ярмарку. Помітивши мандрівників, людожери причаїлися і підготувалися до нападу. Коли «дичина» підійшла ближче, зграя вискочила із засідки. Молода жінка і робітник були вбиті. У фермера, на щастя, виявився із собою пістолет. Відчайдушно чинивши опір, чоловік вистрілив, і це врятувало йому життя.
На шум примчали вершники, що патрулювали узбережжя, і лиходії кинулися тікати. Насилу вдалося розглянути тих, хто тікав, сліди їх, як завжди, обривалися біля моря. Але тепер стало зрозуміло: вбивства чинить добре організована зграя. Але з якою метою?
Тур у печеру людожера для туристів
Ні фермер, ні вершники, що наспіли, не бачили човнів, на яких могли б сховатися вбивці, тому було вирішено, що вони ховаються в печері. Натовп із кількох сотень людей, що зібрався з усіх довколишніх сіл, оточив житло людожерів, щоб не дати їм втекти. І ось - відлив.
Озброєні люди вирушили всередину печери, решта чекала зовні. Дійшовши до найглибшої її частини, сміливці побачили щось жахливе: по стінах і на стелі було розвішане людське м'ясо, яке служило жахливому сімейству єдиною їжею. Споглядаючи розчленовані трупи і купи кісток, навіть найсуворіші і найвідчайдушніші мисливці відчули, як до горла підступає нудота. До того ж, запах у печері був нестерпним. Звичайна людина, провівши тут хоча б одну ніч, мабуть, зомліла б. Але дикі істоти, які прожили так майже все життя, ніяких незручностей не помічали.
Членів зграї пов'язали без найменшого опору. Разом із Яковом Бані їх налічувалося 48 осіб! Усі знайдені залишки людських тіл були поховані. Складені в печері величезною купою гроші та коштовності, награбовані вбивцями, доставили до Единбурга і, по можливості, повернули родичам жертв.
Живі в легендах
Судовий процес проти Бані та його сім'ї викликав нечуваний інтерес у народі та подив у юридичних колах: у жодному із законодавчих актів не було передбачено покарання за подібні злочини. Судді Единбурга виносили свій вердикт спільно з французькими колегами – справу людожерів направили на розгляд професорів юридичного факультету паризького університету.
Страта Бане та його сімейства перед воротами шотландської столиці була однією з найстрашніших за всю історію шотландського судочинства. Злочинців зазнали жорстоких тортур, потім четвертували і спалили на багатті.
Про клані людожерів потім ще довго говорили по всій Англії та у всьому освіченому світі. І хоча згодом випадки людожерства теж зустрічалися, як, наприклад, у Веймарському герцогстві у XVIII столітті, до такихмасштабів, як у родині Бані, справа таки не доходила.
З тих пір узбережжя з печерами стало для мешканців проклятим місцем, ніби там жили злі духи. Подейкували, що, можливо, з сім'ї людожерів хтось уцілів і тепер блукає у пошуках нових жертв, тож околиці ці намагалися обминати.
Згодом реальна канва подій забулася, але народна фантазія народила сотні легенд, переінакшуючи спогади предків, тож ще довгі роки байки про «людожерів з печери» були улюбленою темою для вечірніх розмов біля вогнища, які заміняли тодішній селянській молоді сучасні «ужастики». Як епілог можна додати, що про цю страшну справу жителям України вперше розповів журнал «Нива» у 1886 році.
Що ж до самої Шотландії, то хоча там печера Бані і відома, але багато хто сумнівається в правдивості цієї історії, вважаючи її лише вигадкою.
Катерина ГОЛУБЄВА Таємниці ХХ століття 1-2 2011