Василь Ощепков біографія, фото та цікаві факти

Життя на каторзі та батьки

У каторжних були дуже різні долі, у тому числі зустрічалися як кримінальники, а й «політичні» діячі. Могли посилатися і прості люди, які отримали таку кару за незначний злочин.

Але все було не так суворо та одноманітно в інтелектуальній та освітній атмосфері на Сахаліні, як це може здатися. За часів Миколи II була можливість здобути хорошу освіту, саме на тій каторзі виросли відомі діячі та вчені:

дослідник Антарктиди Дмитро Гірьов;
народовець і дослідник айну Броніслав Пілсудський;
"каторжне виховання" отримав Данило Хармс.

Тому не кожен, хто народився на каторзі, приречений на скорботну долю. У Японію Василь Ощепкін потрапляє у 13-річному віці до архієпископа Миколи Японського, тут же на повному утриманні підліток здобуває духовну освіту та починає займатися дзюдо.

Мама – Марія Семенівна – народилася у 1851 році, померла у 1904 році. Коли синові було 8 років, Марію перевели до засланця, вона витримала 18 років каторги та 60 батогів за втечу з виправно-трудових робіт. Батько – Сергій Захарович Плісак – столяр, помер у 1902 році. Батьки Ощепкіна жили у цивільному шлюбі.

Напередодні Нового року Василь Ощепков – геній самбо у майбутньому, був охрещений священиком Олександром Унінським. Хрещеним батьком став старший писар Управлінських військ на Сахаліні Георгій Павлов-Смирнов. Хресна мати – Пелагея Яківна Іванівна.

Біографія коротко

закінчив успішно школу Кодокан;
став першим українським та четвертим європейським випускником, якому вдалося осягнути секрети японського рукопашного бою;
у СРСР створив школу дзюдо та пропагував цей спорт;
у 1917 році проводяться перші змагання з дзюдо;
1932 року цей спорт було включено до програми ГТО;
1937-го Василя Сергійовича було заарештовано і вбито.

На початку XX століття оборонна доктрина України потребувала кваліфікованих, навчених професійних прийомів співробітників. Імператором Миколою II було підписано указ у 1903 році про створення спеціальної контррозвідувальної служби. Для таких цілей до Європи залучалися японські фахівці або випускники шкіл з дзюдо країни Сонця, що сходить. Для України така розкіш була неприпустима лише тому, що Японія воліла працювати із західними державами.

Навчальні заклади для занять із самооборони створювалися таємно, щоби не привертати уваги. Уроки проводилися під дахами різних установ, однією з яких була духовна семінарія, куди потрапив український хлопчик Василь Ощепков. Курсантами були підлітки, чиї батьки загинули в українсько-японській війні.

Навчання та досягнення

Кожен абітурієнт був під суворим контролем вчителя. Хлопчику з України було дуже складно навчитися сидіти японською. Ноги Васі німіли, але він не вставав, тим самим виявляючи повагу до свого наставника.

Через рік після початку навчання Ощепков отримує перший дан по дзюдо і трохи пізніше - другий. Він досконально вивчав дисципліну, відточував усю техніку володіння нею та отримав право підв'язатися чорним поясом. Василь Ощепков став першим українцем в історії, який здобув кваліфікацію майстра. Це був момент слави, його поважали, любили ним захоплювалися, називали українським ведмедем, який досяг своєї мети.

Крім дзюдо, в гімназії, де навчався молодий спортсмен, велися заняття з:

історії Японії та Далекого Сходу;
літератури;
граматиці;
читання листів;
перекладу газетних статей;
заучування богословських дисциплін;
українській мові.

Василь з успіхом закінчив навчання у 1913 році. Його атестат був заповнений оцінками вищого балу та кількома відмітками «добре».

Створення першої школи дзюдо в Україні

В Україну Василь Ощепков повернувся 1914 року після закінчення навчання. Він був визначений у Заамурський військовий округ у Харбін як перекладач у контррозвідці. Далі він влаштовується до відділу розвідки Приамурського округу. У цей же час він створює першу в Україні школу дзюдо.

Цей момент є знаковим в історії українського спорту: літо 1914 року – це дата народження вітчизняного дзюдо. Тоді японська боротьба була справжньою екзотикою навіть для сильних спортивних європейських держав. А в Україні в невеликому містечку діяла секція дзюдо, де Василь Ощепков самбо та дзюдо міг навчити будь-кого.

Молодь могла прийти до секції та займатися з професійним тренером, набралося понад 50 осіб. Тренування проходили у завданні міського товариства «Спорт» у Владивостоці, споруда збереглася досі і тепер тут спортзал Тихоокеанського флоту. З 2012 року дитячо-юнацька школа у місті Олександрівську носить ім'я знаменитого майстра. У холі будівлі розміщено фото Василя Ощепкова.

На базі школи працює секція дзюдо, з чисельністю півсотні осіб. На згадку про майстра було проведено тут два обласні турніри з самбо у 2014 та 2015 роках.

У Москві Василь Ощепков дзюдо навчав чекістів, міліціонерів та червоноармійців бойовому мистецтву.

Згідно з інформацією з всесвітньої енциклопедії, створеної вАнглії перші змагання з дзюдо за межами Японії були проведені в 1919 році. Але у вітчизняних газетних архівах йдеться про українське дзюдо, змагання з якого проводилися як мінімум на два роки раніше європейського дебюту.

Післявоєнні роки

Ощепков Василь Сергійович самбо навчає інструкторів фізкультури СРСР. Викладацька географія Василя розширювалася і з 1925 року, він працював у Новосибірську у школі міліції. На фронті він отримав професію військового перекладача, тож міг дозволити собі часті закордонні поїздки. Ощепков постійно вдосконалювався у своєму захопленні, вивчав та освоював нові прийоми, виробляв свою техніку їх виконання. Так поступово виникла інша дисципліна – самбо.

замість тата був борцівський килим;
японські кімоно замінилися вузькими куртками;
спортивні труси використовувалися замість дзюдоїстських штанів;
на поєдинок борці виходили у спеціальному взутті, а не босоніж.

Суттєві зміни зазнали не лише правил самої боротьби, а й її організаційні моменти, суворий контроль провадився за станом здоров'я учасників. Потиск рук був обов'язковим елементом кожного змагання. Противники тиснули руки один одному до і після бою.

Розвиток системи єдиноборства та учні Ощепкова

Ощепківська система розвивалася і вдосконалювалася без впливу зарубіжних, у тому числі японських, шкіл дзюдо. Василь Сергійович не мав вищої спортивної освіти, але його прагнення та підхід до своєї справи стали справді науковими. Майстер постійно розвивав навички та робив дзюдо унікальним спортом, але він не замикався винятково на цьому занятті.

Згодом самі японці гідно оцінили техніку єдиноборства самбо, сказавши, щовона досконаліша, ніж дзюдо. Стиль боротьби Ощепкова береться на озброєння до вищих навчальних закладів та військових частин. Приймає майстер активну участь у розробці комплексу «Готов до праці та оборони СРСР». Серед вихованців Василя Сергійовича були такі майстри, як:

В.Г. Кузовлєв;
В.В. Сидорів;
Н.М. Галківський;
І.В. Васильєв;
Р.А. Школярів;
А.А. Харлампієв та багато інших майстрів.

У 30-х роках Ощепкова викликали до Москви, щоб там він зміг навчати радянських солдатів рукопашному бою на основі дзюдо.

Арешт та загибель

Кінець 30-х став для дзюдо похмурим періодом – це вид спорту було заборонено як «чуже радянському люду заняття». Влітку 1937 року Василь Сергійович відкрив у Вищій школі тренерів спеціалізацію з дзюдо.

Згодом строгий, витриманий стиль боротьби набув рис «вільного єдиноборства», де всі прийоми були відточені до досконалості та взяті з інших міжнародних шкіл. Так зародився новий вид спорту – самбо. І почав викладати Василь Ощепков бойове самбо.

Особисте життя

Засновник самбо Василь Ощепков тричі був одружений. Після розлучення з першою дружиною Катериною Журавльовою серце нашого героя вразила 17-річна дівчина з Харбіна. Маша закінчувала тоді останній клас гімназії. Це було взаємне кохання з першого погляду, але Марія померла від туберкульозу. Свою третю дружину – Ганну Іванівну Казембек, Василь знайшов у Москві.

Незважаючи на те, що життя Ощепкова було тісно пов'язане зі спортом, здоров'ям він не відрізнявся. Він навіть на тренуваннях ніколи не знімав майок та футболок, учні подейкували, що його долає шкірне захворювання. Навіть будучи підлітком він мав проблеми з волоссям, він голився наголо, болисел.

Відродження дзюдо

У Радянському Союзі відродження дзюдо відбулося у 60-х роках, у той же час дисципліну включили до Олімпійських ігор. Відновлювали боротьбу з урахуванням єдиноборства самбо.

У біографії Ощепкова та розвитку самбо є один цікавий момент. У більшості вітчизняних джерел саме його називають родоначальником цієї дисципліни. Безперечно, усвідомлювати, що одним із творців такого популярного спорту є наш співвітчизник, дуже приємно. Проте заради справедливості слід сказати, що є й опоненти цього твердження.

У цій суперечці фігурує ще одна особа і цілком ґрунтовно – Спиридонов Віктор Опанасович, якого також вважають самбістом-першопрохідником. До речі, саме він ужив термін «самбо» першим. Були ще деякі особи, які претендували на звання першопрохідника дзюдо та самбо. Ощепков заслужив таке звання тим, що він переробляв унікально відомі єдиноборства, створюючи власний стиль.

Система розвитку дзюдо заснована на японському єдиноборстві Кодокан дзюдо. Це мистецтво було технічно перероблено і збагачено новими прийомами, взятих із багатьох міжнародних систем самооборони, рукопашного бою, боротьби, боксу. Згодом ця дисципліна перетворилася на ідеальну самостійну систему.

Система дзюдо Ощепкова була повністю сформована на початку 30-х років. Вдосконалювати її допомагали провідні фахівці СРСР з різних єдиноборств, учні та помічники.

Пам'ять про генія самбо

На згадку про засновника вітчизняного дзюдо у 2000-х роках було організовано турніри з самбо по всій Україні. Восени 2012 року у Владивостоці було відкрито пам'ятник майстру-самбо. "Спортивна федерація дзюдо" займається в Сахаліні популяризацією спадщини Ощепкова. Обласнимивладою підтримано пропозицію назвати одну з нових вулиць Южно-Сахалінська ім'ям В.С. Ощепкова.

Ощепков створив унікальне, нове бойове мистецтво на підставі дзюдо. Велика увага приділялася ударній техніці та роботі без одягу, прийомам, взятим з китайських бойових мистецтв.

Підбиваючи підсумки

Навряд чи можна переоцінити внесок у вітчизняний спорт Василя Сергійовича, розвідника СРСР, який багато років працював у Японії. Історія його життя і сьогодні оточена легендами, одне можна сказати точно: унікальна особистість - Василь Ощепков. Біографія його не залишає байдужими дослідників – ентузіастів, які по крихтах збирають інформацію про його життя.

Все життя майстра як виконання незвичайного вироку: він народився у сім'ї каторжників, вижив там, де всі вмирають. Дивом опинився в Японії під наглядом Миколи Японського, навчався в ліцеї та відзначився працьовитістю. Став учнем самого фундатора дзюдо Кано Дзигоро.

Громадянська війна, нескінченні заколоти в Примор'ї - через це проходив Ощепков Василь. Він був розвідником на Сахаліні, працював у Японії, повертався до Радянського Союзу, повністю віддавався спорту, відкрив секцію дзюдо та розвивав цю дисципліну.

Служив у японській армії, співпрацював з царською контррозвідкою і довго жив у Японії.

Цей видатний спортивний діяч пішов із життя у віці 44 років, на піку своїх творчих можливостей, багато своїх сміливих планів він так і не втілив у життя.