Чому за завдану шкоду у Другій Світовій Німеччина не доплатила СРСР, українська сімка
Збитки від війни, розв'язаної нацистською Німеччиною, оцінювалися в сотні мільярдів доларів. Хоч як не намагалася Німеччина сумлінно виплачувати компенсації, задовольнити усі фінансові претензії їй не вдалося.
Складності підрахунку
Однак «загальна вартість майна, взятого країнами-переможцями, а також інших німецьких виплат не може бути визначена до теперішнього часу і за станом речей, ймовірно, ніколи не зможе бути зареєстрована досить точно», повідомлялося у заяві Міністерства фінансів Німеччини.
Щасливий режим
У 1945 році на Ялтинській конференції Сталін озвучив суму репараційних виплат Німеччини – 20 млрд. доларів – яка має бути розділена порівну між СРСР та союзниками (50% відсотків – Радянському Союзу, решта 50% – Франції, США та Великобританії).
Чому Сталін поділив репарації таким чином? За розрахунками французького економіста А. Клода, загальна вартість збитків, завданих нацистським режимом, становила 260 млрд. доларів (у цінах 1938 року). Зокрема, із цієї суми на саму Німеччину припадає $48 млрд., на Польщу — $20 млрд., Англію — $6,8 млрд., Францію — $1,5 млрд. Збитки СРСР становили $128 млрд., а це і є приблизно 50% .
Більш як скромну суму репараційних виплат, названу радянським лідером, історики пояснюють так: «Сталін пам'ятав, що непідйомні контрибуції, нав'язані Німеччини після Першої світової війни, виснажили німецьку економіку, викликавши тим самим у країні реваншистські настрої та зростання націонал-соціалізму».
Порядок виплат, встановлений на Потсдамській конференції, був таким: претензії США, Великобританії та інших країн задовольнялися за рахунок західних зон окупації, СРСР за рахунок східної зони. Флот Німеччини був розділений між Великобританією,СРСР та США.
За радянськими даними, США, Великобританія та Франція зі своїх зон окупації вивезли обладнання на суму близько 1,2 млрд доларів, 277 тонн золота (майже на 300 млн доларів), морських та річкових суден на 200 млн доларів. Під контроль союзників перейшли закордонні активи Німеччини на суму близько 4 млрд доларів. Вилучені США та Великобританією німецькі патенти та технічна документація оцінюються приблизно у 5 млрд. доларів.
Передбачалося, що репараційні претензії Польщі мав задовольнити Радянський Союз із своєї частки (15%). Але в 1953 році Польща під тиском СРСР відмовилася від частини репарацій в обмін на зсув свого кордону на захід. Хоча у 1975 році Варшава все ж таки отримала 1,3 млрд. марок компенсації за злочини нацистів.
У 2004 році польський Сейм заявив, що Польща досі не отримала достатнього відшкодування за ту шкоду, яку викликали гітлерівська агресія. Утім, у німців до поляків теж є претензії. 1945 року мільйони німецьких громадян були виселені з територій, що відійшли Польщі. Переміщені особи та їхні нащадки стали подавати до судів із вимогою повернути їм власність, і рішення виносилися на користь позивачів.
Американське «Бюро стратегічних служб» ще 1944 року зробило розрахунки за можливими німецькими репараціями на користь СРСР. Сума, названа американцями, склала 105,2 мільярда доларів (у перерахунку на нинішній курс — понад 2 трильйони). Це трохи менше 128 млрд доларів – цифри, про яку в результаті домовилися радянська та німецька сторони.
Вітчизняні економісти заявляють, що постачання Радянському Союзу в рамках репарацій склали не більше 4% від збитків, завданих Німеччиною в ході війни. За оцінкою німецьких експертів, підсумкова вартість вивезеного зСхідна зона окупації майна склала близько 66 млрд. марок (15 млрд. доларів). Що це було за майно?
українські дослідники Михайло Семиряга та Борис Книшевський, посилаючись на дані Головного трофейного управління, пишуть, що з Німеччини до СРСР було вивезено близько 400 тис. залізничних вагонів (у тому числі 72 тис. вагонів будівельних матеріалів), 2885 заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електромоторів. Репараційні поставки також включали 1 млн. 335 тис. голів худоби, 2,3 млн. тонн зерна, 1 млн. тонн картоплі та овочів, півмільйона тонн жирів і стільки ж цукру, 20 млн. літрів спирту, 16 тонн тютюну.
Крім цього у мешканців радянської зони окупації офіційно конфіскували 60 тис. роялів, 460 тис. радіоприймачів, 190 тис. килимів, 940 тис. предметів меблів, 265 тис. настінних та настільних годинників, які в основному були розподілені за невелику плату між радянськими партійними працівниками. та старшими офіцерами.
В 1955 президія Верховної ради СРСР видав указ «Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною». На той час вже було укладено мирний договір із НДР, у якому Москва офіційно відмовлялася від усіх матеріальних претензій до республіки за підсумками Другої світової війни. На цьому тема репарацій для СРСР була офіційно закрита.
Єдиною країною з гітлерівської коаліції, яка повністю виплатила репарацію СРСР у сумі 226,5 млн. доларів, виявилася Фінляндія.
Нідерланди
Восени 1945 року Голландія зажадала 25 млрд. гульденів як відшкодування збитків, завданих їй Німеччиною під час окупації. Однак у 1949 році голландська сторона відмовилася від своїх вимог замість 69 кв. км. території. 1963 року ФРН викупила ці землі, заплатившиНідерландам 280 млн марок.
За Люксембурзькими угодами (1952) ФРН перевела Ізраїлю 3 млрд. марок. Пізніше ще 500 млн. марок пішли на рахунки Конференції з матеріальних претензій євреїв до Німеччини – саме ця організація стала головним лобістом інтересів єврейського народу у питаннях німецьких компенсацій. Це унікальний випадок в історії, коли репарації отримувала країна, яка не лише не брала участі у війні, а й на період конфлікту була відсутня на карті світу.
У період з 1953 по 1965 роки постачання в рахунок німецьких репарацій становили від 12 до 20% щорічного імпорту до Ізраїлю. Економісти впевнені, що саме ці виплати, а не допомога США більшою мірою сприяли економічному зростанню єврейської держави. До 2008 року Німеччина виплатила Ізраїлю репарації на понад 60 млрд. євро.
У 1960 році Греція та ФРН підписали договір, згідно з яким балканська країна як компенсація отримувала 115 млн. марок. Однак греки вважали цю суму недостатньою і досі шантажують німецький уряд.
У відповідь на ці претензії німецький канцлер Ангела Меркель заявила: «Німецький уряд вважає питання про компенсації політично та юридично вирішеним. У той же час ми усвідомлюємо жорстокість і свавілля, що відбувалися у Греції за часів нацизму».
У 1961 році між ФРН та Італією було укладено угоду про компенсації італійським жертвам нацизму, за яким уряд Італії отримав 40 млн. марок (приблизно 20 млн. євро). У 2008 році Касаційний суд Італії ухвалив, що жертви нацистських злочинів можуть подавати позови проти Німеччини до італійських судів.
Жертви нацизму
Наприкінці 90-х після низки приватних позовів до американських судів Берлін змушений був створити фонд«Пам'ять, відповідальність та майбутнє» (діяв у 2000-2007 роках). Через цей фонд надавалися компенсації колишнім підневільним робітникам, викраденим до Німеччини під час Другої світової війни. Загалом на рахунки фонду уряд ФРН та німецькі підприємства перерахували 5,2 млрд. євро.
Загалом фондом «Пам'ять, відповідальність та майбутнє» було виплачено компенсації на суму 4,4 млрд. євро 1,66 млн. осіб, у тому числі 427 млн. євро – жертвам, які проживають в Україні. Однак найбільшим отримувачем стала Конференція з єврейських матеріальних претензій до Німеччини, якою фонд переказав 1,149 млрд. євро.
Також слід зазначити, що в 2008 році уряд Німеччини погодився виплатити одноразові компенсації в розмірі 2556 євро приблизно шести тисячам євреям, які проживають у західних країнах, які пережили блокаду Ленінграда.
За підрахунками фахівців, загалом Німеччина виплатила приватні компенсації приблизно 8 млн. осіб, 6 млн. з яких – євреї.
У тему німецьких репарацій залучили і швейцарські банки. Фінансові організації Швейцарії звинувачувалися в тому, що вони приховували активи жертв Голокосту та відмивали отримані незаконним шляхом кошти нацистів. У 1998 році було укладено угоду, за якою швейцарські банки виплачували приблизно 24 тисячам потерпілих або їхнім спадкоємцям 1,25 млрд доларів.