Давньоскандинавська мова

Давньоскандинавська мова— мова-загальнопредок всіх сьогоднішніх мов скандинавської групи, якою говорило населення Скандинавії та колонізованих вікінгами територій приблизно до 1300 року. Протоскандинавський розвинувся в давньоскандинавський до VIII століття, а давньоскандинавський почав розвиватися в сучасні скандинавські мови в середині-кінці XIV століття, в якому і закінчилося існування давньоскандинавської мови. Ці дати, однак, не остаточні, оскільки письмовий давньоскандинавський широко використовувався й у XV столітті.

У давньоскандинавському виділялося три основні діалекти: східний, західний та давньогутнійський. Східний та західний діалекти формували діалектний континуум без чіткого географічного кордону. Так, наприклад, риси, характерні для східного діалекту, знайдені в східній Норвегії, хоча давньонорвезька входила до числа західних діалектів. І навпаки, риси, характерні для західних діалектів, знайдені у Швеції. На території сучасних Данії та Швеції більшість говорила на східному діалекті. Давньогутнійська іноді відносять до східних діалектів, хоча в ньому можна знайти і власні риси, не характерні для двох інших діалектів.

У XII столітті ісландське зведення законів Грагас (англ.) українців. (ісл. Grágás — «Сірий гусак») повідомляє, що шведи, норвежці, дані та ісландці розмовляють однією мовою,dǫnsk tunga(«датська мова»; носії східного діалекту сказали бdansk tunga). Іншою назвою, яка використовувалася зазвичай саме для позначення західного діалекту, була назва norrœnt mál («північна мова»). Давньоскандинавський розвинувся в сучасні скандинавські мови (ісландська, фарерська, норвезька, датська і шведська), і навіть незважаючи на те, що зараз це окремі мови,носіями норвезької, датської та шведської мов існує взаємозрозумілість.

---