Дивідендна політика та агентські витрати
Одним із найбільш спірних питань політики виплати дивідендів є питання, чому фірми платять дивіденди і потім випускають нові цінні папери. Оскільки витрати на випуск можуть бути значними, здавалося б, що з метою мінімізації загальних витрат корпорації слід виплачувати дивіденди лише тоді, коли інвестиційні можливості настільки малі, що вся сума чистого прибутку не може бути продуктивно реінвестована у фірму. 2 6
Одна з потенційних відповідей на цю дилему – сигнальна функція, властива дивідендам. Однак важко уявити, що приріст вартості за рахунок подачі сигналу перевищує витрати, пов'язані з випуском цінних паперів, що неминуче виникають при виплаті прибутку у формі дивідендів. Друге потенційне пояснення пов'язує політику дивідендів та агентські витрати. 2 7 У розділі 1 ми вказували на те, що між менеджерами та акціонерами існує агентський конфлікт — акціонери, будучи власниками фірми, хочуть, щоб менеджери діяли в їх інтересах, однак у менеджерів можуть виникати більш вагомі мотиви на користь того, щоб переслідувати власні інтереси .
Внаслідок цього агентського конфлікту акціонери готові зазнати агентських витрат для того, щоб проконтролювати дії менеджерів. Однак у великих корпораціях відкритого типу акціонерам важко вжити будь-яких колективних дій у цьому напрямі і, швидше за все, такий контроль буде надто слабким. У подібній ситуації найефективніший спосіб контролю полягає у створенні якоїсь організації-«піклувальника», яка контролювала б дії менеджерів від імені власників облігацій та акціонерів. Звичайно, за ідеєю таким органом має бути рада директорів, проте багатьом здається, що члени ради у разі виникнення конфлікту скорішприймуть сторону менеджерів, ніж акціонерів.
Проблема спостереження діями менеджерів істотно полегшується, якщо фірмі доводиться залучати капітал у значних обсягах. Коли фірма випускає акції чи облігації, її оперативні та фінансові рішення ретельно вивчаються цілою групою різних фахівців — представниками інвестиційних банків, які проводять підписку, аналітиками рейтингових агентств та брокерських контор і, зрештою, інвесторами, які купуватимуть нові цінні папери. Таким чином, існуючі інвестори фірми можуть впливати на дії менеджерів тільки голосуванням або продажем своїх цінних паперів, нові ж інвестори не мають колективного безсилля існуючих інвесторів. Вони можуть проаналізувати поведінку менеджерів і відмовитися від купівлі цінних паперів, якщо їх дії невигідні. Зрештою, нові інвестори більш ефективно, ніж старі, контролюють поведінку менеджерів, оскільки останні мають стимули зменшити агентські проблеми для того, щоб продати цінні папери за максимально можливими цінами.
Роль дивідендної політики у моніторингу ринку капіталу безсумнівна. За будь-якої конкретної інвестиційної політики чим вище частка дивідендів у прибутку, тим частіше фірма повинна випускати нові цінні папери. Безперервна виплата дивідендів, таким чином, змушує фірми піддаватися частим перевіркам на ринку капіталу, і цей процес оцінювання пом'якшує агентські проблеми для існуючих власників цінних паперів. Якщо витрати, пов'язані з виплатою дивідендів, включаючи витрати, пов'язані з випуском додаткових цінних паперів, менші, ніж витрати на моніторинг, виплата значної частини прибутку у вигляді дивідендів є виправданою.