Двері в душу відчинені навстіж
Нагородити фанфік "Двері в душу відчинені навстіж"
Колись мені сказали, що я надто відкрита для людей, що мені буде боляче, якщо люди цим скористаються.
Ну, не знаю… Той, хто увійшов у моє життя без стуку, наче кіт, що застрибнув у вікно, звідки віяло холодом у спекотну літню ніч… Той, хто несподівано влетів у моє сіре життя і пофарбував його у всі кольори веселки… Той, хто зумів розглянути за моєю дорослою зовнішністю і широкою посмішкою, маленьку дитину, що плаче…
Його звати Том. Так, так, саме Том. Як того кота зі старого, майже всіма забутого, барвистого дитячого мультика, що навіває спогади, із запахом свіжої випічки та смаком гарячого какао на губах.
Ми з ним познайомилися в компанії, що зібрав мій найкращий друг. Це було під новий рік.
Мабуть, він з першого погляду намітив собі мету. Я і не чинила опір. Люблю знайомитись з людьми.
Тієї ночі я загадала доленосне бажання. Я забажала зрозуміти, з ким хочу провести своє життя. Трохи максималістично, але мені тоді було лише вісімнадцять. Не судіть суворо. У цьому віці діти ще, буває, вірять у казки, чекають на диво і загадують бажання на падаючу зірку.
І моє бажання збулося. Том спокійно увійшов до моєї душі, зачинив за собою двері і почав там облаштовуватися, не питаючи в мене на те дозволу.
Як не дивно, але з його приходом звідкись у порожній і холодній кімнаті, якою й була моя душа, спочатку з'явилося світло, а потім і тепло.
Ця людина зробила ремонт і поклеїла шпалери. Він притяг і розставив меблі.
Нахабно вмостившись на кріслі він забрав моє серце, натомість віддавши мені своє.
Саме завдяки йому, цьому безцеремонному, безсоромному, але такому рідному, я знайшлазатишок і спокій, на які так довго чекала…