Легенди Котяче фортепіано
Котяче фортепіано – це своєрідний музичний інструмент, у якому замість струн використовуються живі коти та кішки. Кожна тварина має різний за висотою тембр голосу, і, якщо спробувати, можна скласти певну октаву, підібравши тварин.
Котяче фортепіано правильніше називати «клавікорд Кірхера». Атанасіус Кірхер був людиною, яка, можливо, винайшла цей музичний інструмент. Це було приблизно 1650 року. На той час поняття «фортепіано» ще не існувало, тому інструмент класифікувався як клавікорд, а вже пізніше його назвали котячим фортепіано.
Інструмент являв собою ящик, у якому сиділи від 7 до 9 тварин. Їхні хвости були приєднані до клавіатури, при натисканні на яку хвіст різко смикався, і тварина видавала жалісливе «мяукання». Іноді для особливо «терплячих» кішок застосовували колючий предмет.
Музичним інструментом котяче фортепіано можна назвати з натяжкою. Це була своєрідна і досить жорстока розвага, яка могла бути поширена в XVI столітті в Європі. Кірхер міг дізнатися про нього з оповідань і лише спробував створити практично. Хоча прямих доказів і не збереглося, але є легенда, в якій йдеться про те, що таким чином розважався ще король Іспанії Філіпп II у XVI столітті.
Але навіть якщо котяче фортепіано винайшов Кірхер, він це зробив не з метою музикувати заради забави. Він створював інструмент, точніше, медичний інструмент, який призначався для боротьби з депресією. Навіть збереглася інформація, що Кірхер за допомогою котячого фортепіано намагався лікувати від «меланхолії» якогось італійського принца, ім'я якого, щоправда, не збереглося. По суті, людину лікував сміх і гарний настрій. А клавікорд Кірхера бувлише приводом викликати таку реакцію, хоча гуманним це метод не назвеш.
Набагато пізніше, вже у XVIII столітті, до винаходу Кірхера повернувся ще один медик – німець Йоганн Рейль. Це та людина, яка вперше ввела термін «психіатрія» та описувала призначення госпіталю для психічної терапії, тим самим ставши прабатьком сучасних «психушок». За допомогою котячого фортепіано Рейль пропонував лікувати таку недугу, як «постійна задумливість».
У ті часи загальноприйнятих для нас діагнозів психічних захворювань не було. Тому сказати, яку саме хворобу мав на увазі Рейль і збирався лікувати за допомогою котячого фортепіано неможливо. Швидше за все, це було відразу кілька психічних розладів, у яких спостерігалася втрата здатності концентрувати увагу. На практиці цей метод медик так і не спробував, або дані про такий експеримент не збереглися.
Після Рейля ніхто серйозно більше до котячого фортепіано не повертався, і інструмент був забутий. Сучасні кішки можуть почуватися в безпеці. Іноді цю історію використовують у фільмах про Філіпа ІІ іспанського. Крім того, за мотивами історії про нещасних кішок було знято короткометражний фільм The Cat Piano, який навіть номінувався на Оскар, але не завоював нагороди.