Листи Афганської війни
Три листи та одна вітальна листівка. Два листи безпосередньо з війни: один – від солдата, інший – від офіцера. Написані з одного місця, практично в один час, в основному про те саме, але абсолютно різні за своєю суттю - з різною шкалою цінностей і пріоритетів. Таке життя.
Третій лист від матері, яка втратила на Афганській війні єдиного сина, якого виростила і виховала одна, будучи інвалідом - свою надію та опору у нелегкому житті. Мати, для якої зі смертю сина звалився світ. Втрата, яку не відшкодувати, не поповнити, не замінити нічим. Останньою викладено Новорічну вітальну листівку від солдата, який повернувся живим з війни, що пройшла по ньому, як ковзанка по асфальту.
Листівка від людини, яка не раз дивилася в упор у безжальні очі смерті. Воїна, який отримав два поранення в найжорстокішому бою, але продовжував битися поки не знепритомнів. Тільки завдяки якомусь диву і Ангелам Зберігачам, що залишився живим у самому пеклі, в якому побував на війні не раз. Щирі слова такої людини, а іншими такі люди не вітають, багато варті.
Ось такий діапазон листів породжених афганською війною, нині майже забутий спосіб людського спілкування, звичайно, далеко не повний, але досить широкий, я уявляю вашому погляду. Усі листи оригінального змісту, без правок та скорочень.
Ви, напевно, згадали цю історію. Ось, від танкової роти у бік Талукана десь буде кілометрів зо три і там на сопці з правого боку від освальту фортеця стояла. Ось ми цю фортецю обробляють. У перші дні духи спокою не давали, а зараз поки тихо, там весь наш полк стоїть на блокуванні. Весняники всі специ та сержанти звільнилися, тільки хто був з карантину їх ще тримають тут. Машини наші всі дванадцять чудово бігають.Ми отримали 46-у та 42-ю. Тепер усе на ходу. Речі дійшли. Велике спасибі. Всі хлопці, які вас знали, передають вам величезне привітання. Якби ви знали, як вас тут поважають. Ми часто згадуємо вас, говоримо про вас і я не коли не чув, щоб хтось погане сказав про вас. Пам'ятаєте, коли Тітков у горах у Саланзі підірвався на міні і йому відірвало ногу, тоді ви стали за командира роти. З яким настроєм ми ходили за вами, бо всі знали, що ви з будь-якого стану знайдете вихід. Якби не ви, скільки хлопців у горах тільки на цих проклятих мінах підірвалися б. Особливо у Паншері. Лише кілька днів тому згадували випадок. Пам'ятайте, ми тоді в горах довго були без води, а коли спустилися до річки, всі потрапляли у воду і стали пити, митися, а в нас і так часу не було. Треба було займати панівну висоту, щоб духи не затиснули внизу. Ви дали команду швидко підніматися всім угору, але багато хто не зміг відірватися від води. Тоді, ви нас ще раз голосно покликали, з виразами, пам'ятаєте, а потім дали довгу чергу прямо над нашими головами, і ніхто не образився навіть тоді. Усі зрозуміли, що так ви перш за все дбаєте про нас. Щоб зберегти життя. Щоправда, висоту ми тоді взяли можна сказати бігцем. Я навіть не встиг зрозуміти, як опинився на вершині. А зараз не те. Після того, як ви з Траніним замінилися, такі командири пішли, що я з ними побоявся б у ті гори піднятися. Вони лише статути для мирної союзної служби знають і більше. По карті взагалі ні гу-гу. На цьому поки що закінчую, не знаю про що ще написати.
Пишіть, коли у вас буде писати настрій, ми вам завжди із задоволенням відповімо.
З повагою до вас ваш колишній заступник. Дауд.
07. 7. 86г. (Підпис)
Сьогодні старшина приніс твій лист, це для мене перший твій лист – був у відпустці, обіцяю виправитись. Дякую, що вірний слову, дуже чекаємо від тебе звісток.
Поставили переважно всіх на місце. За зимовий період зайняли всіма правдами та неправдами 1-е місце в частині, одним словом, на рулетів не ображаються. Юрко Молокітін замінився, щоправда, рота вже була в Ханабаді, поїхав до СібВО. Старшина з Володею Аніщенко чекають на заміну, у Володі 26.08, а у старшини 9.09 рівно два роки. Але їм велике спасибі хочу сказати, працюють нормально. В охороні нормально, нещодавно перевіряла дивізія, лишилися задоволені. З Кундуза виводять ЗРП та ще одне господарство, яке виводить наш КП та ЗКПЧ, пишу неясно, не для листа подробиці. Живемо непогано, щоправда, з поштою тугувато, а з дощами проблема буде з водою. Духи турбують, таки такий шматок у них відібрали. З місцевою владою встановив тісні зв'язки всіма каналами. Тому приїжджай: кабоб, шароп (або бренді), кавуни, дині, виноград, персики, одним словом, для Рулета-3 стіл накриємо, як годиться, так що ласкаво просимо.
До речі, коли ти поїхав з колоною через нелітну погоду, а та колона потрапила в засідку і були серйозні втрати, довго ходила чутка, що ти загинув разом з іншими замінниками, що поїхали з тобою. Багато хто встиг згадати за упокій душі - сплюнь тричі. Бійці роти, особливо старших закликів, коли дізналися дуже сильно засмутилися. Наш старшина Степа Пірч тиждень ходив похмурим. А Шура Волков так засмутився, що навіть плакав. Кілька днів пив, ходив по полку зі сльозами на очах і голосив: "Таку людинузанапастили. Наприкінці фрази міцно висловлювався. Ще обіцяв розібратися з усіма, хто в цьому винен.
Володя, фотографії із зустрічі батальйону у Москві (тих, хто замінився та демобілізувався) Гера привіз, коли повернувся з відпустки. Я дивився. Так, там і стало відомо, що ти залишився живий. Гера розповідав, що в нього від несподіванки навіть ноги підкосилися. Трохи на дупу не сів, коли тебе побачив. Подумав, що галюцинації почалися. Якщо не плутаю, мені казали, що це вийшло втретє за Афган, коли тебе мало не поховали. Прямо як у відомій пісні. Тож, брате, живи довго та щасливо! Ось коротко, докладніше в наступних листах. Тобі від усіх наших велике привітання. Пиши себе. Якщо є якісь труднощі, чим зможемо, допоможемо. Усього тобі найкращого.
"Рулет 3, Я - Рулет - Прийом". 02.09.86г., повіт Ханабад. Фортеця. Міцно обіймаю - Буличів. P.S. Адреса колишня, за винятком, літера "В - 4".
3. Лист від Любові Миканорівни Перятинець – матері героїчно загиблого командира четвертої гвардійської мотострілецької роти 149-го гв. мсп Олександра Григоровича Перятинца. З якою я вперше зустрівся та познайомився на могилі Олександра у день річниці його загибелі. Наш ротний похований у шахтарському місті Новошахтинську Ростовської області. Я підтримував стосунки з Любов'ю Миканорівною, намагався допомагати чим міг, розуміючи, що ніхто і ніколи не замінить їй загиблого сина. Нині Любові Миканорівни вже немає серед живих. До свого сорому хочу сказати, що мені поки що не вдалося побувати на її могилі. Але, гадаю, що матір поховали поряд із сином. Напевно, їхні душі зустрілися на небесах і здобули спокій після всього пережитого і вистражданого. Господь Всемилостивий.
Привіт, любий синку!
Отримала твій лист, я навітьі не знаю, як написати, стільки було радості та сліз.
Фотографії отримала теж. Дякую тобі, дорогий, Володю. Ти, пишеш, що фотографії погано вийшли, але вони дорогі мені й такі. Адже в мене немає таких. Так, Володю, втрата така втрата. Ох, як тяжко, не зап'єш, не заїш. Він мене все заспокоював, все писав, мамо, все гаразд. Мовляв, проскочимо вночі на машині й назад, і ніколи не скаржився, чи важко, чи завжди легко в нього нормально. Обіцяв після приїзду повезти на море, але не довелося й самому. Тепер залишилася одна. Треба жити заради внучки, та й внучка виросте та й забуде. Поки що маленька, так і бабуся потрібна. Синку, а сваха не з тобою летіла чи вона поїхала потягом до Грозного. Дякую вам Володю, що приїхали. Та якось вийшло все несподівано. Адже ми нічого не знали про ваш приїзд, я просто розгубилася.
Я ніколи не забуду Вашої доброти, до своєї смерті Вас пам'ятатиму і чекатиму Вашого приїзду. Від Рафа ще немає нічого. Він також обіцяв вислати фотографії. Ну, чекатиму, може, надішле, може, ні, адже час який. Ви люди військові. Дорогий синку, ти пишеш, може мені що треба, навіть не знаю, все в мене є, та й кому воно, тільки немає сина. Невістки не потрібна. Якщо вже хочеш зробити мені добро, то я тебе попрошу про одне. Так, у тебе нема часу, це я знаю. Може, у Вас там є шпалери, ти мені напиши, а я вишлю грошей. Може, твоя мама дістане, тобто купить. Знаєш, такі якісь гарні світлі, а то мої в залі вже порало, рулонів 10. Володя, якщо можливо, якщо ні, не намагайся, не обтяжуй себе. Ну що тобі ще написати, знаєш, все лізе з голови геть, вибач, що погано написала, рука тремтить, у горлі кому стоїть, сльози застилають очі. На цьому закінчую листа. Міцно, синку, обіймаю і цілую тебе. Передавай привіт своїй мамі.Здоров'я вам благополуччя. Бережи себе!
З привітом, Сашко мамо! 12.06. 87 р. Л. н.
Вітаю тебе із Новим 1988 роком! Бажаю міцного здоров'я, щастя в особистому житті! Успіхів по службі та мирного, чистого неба над головою! Залишайся таким, яким я знав тебе два роки, проведених разом, на чужій землі. Ще, Володю, бажаю тобі цього року обзавестися сім'єю. І всього найкращого! Добре провести свято!
З повагою до тебе Леха.
Щенніков Володимир Віталійович 1983-1986р.р. - 149 гв.мсп, в/год п.п. 82869, Південний Кундуз, 2 мсб, 4 роти. Командир мсв. Позивний - "Рулет-3".