Наречена зі зрадою, Журнал
Записала Ані Шейн. В якості ілюстрацій використано серію фотографій курдських жінок, що воюють з «Ісламською державою» в Сирії та Іраку.
Фото: Asmaa Waguih / Reuters
На вимогу закону редакція повідомляє, що діяльність «Ісламської держави» в Україні заборонена.
Справжнє ім'я Абу Білеля - Рашид, йому 38 років, він француз з алжирським корінням, виріс на півночі Франції, а на початку нульових поїхав воювати до Іраку. Тепер він жив у сирійському місті Ракке, столиці «Ісламської держави», причому не лише воював, а й збирав податки. Він перейшов в атаку з першого повідомлення: Ну все, готуйся до джихаду. Відтепер ти будеш під моїм крилом. Білель поводився агресивно і навіть не думав поважати мої особисті межі. Незабаром він уже надсилав мені свої фотографії, а через три дні після нашого знайомства запропонував поговорити скайпом.
З того часу ми почали спілкуватися щовечора. Перед нашими розмовами я стирала всю косметику, щоб виглядати молодшою, і одягала паранджу. Я не готувалася спеціально, більше імпровізувала. Намагалася тільки не плутатися у деталях. Абу Білель розповідав, як пройшов його день, скільки людей він убив, як брав участь у стратах і тортурах. А я після наших розмов годинами перевіряла достовірність його історій. Все сходилося — кількість убитих, місце та час боїв. Я швидко стала справжньою зіркою джихад-ком'юніті. Мені почало надходити багато листів від дівчаток, які пакували валізи до Сирії, де на них уже чекали наречені. Найстаршій жінці, з якою я спілкувалася, було 29 років. Наймолодшій — 16. Дівчата питали, чи варто їм брати із собою спокусливі трусики: «Я хочу сподобатися чоловікові, але не хочу, щоб він мене прийняв за підстилку». Деяких турбували питаннягігієни: «Чи варто мені з собою взяти більше тампонів?» Про релігію не було жодного питання. Скільки таких дівчаток вирушають до Сирії, сказати важко. Здається, їх не дуже багато, але в останні місяці дедалі більше. Найбільший постачальник дружин для джихадистів – Бельгія. Слідом йдуть Великобританія, Франція, Німеччина та Данія.
Абу Білель обіцяв, що коли я переїду в Сирію, то заживу як принцеса: я буду багата, у мене буде розкішний дім, а дружини всіх його друзів чекають не дочекаються зустрічі зі мною. Хвастав своїм високим становищем в ієрархії ІДІЛ. Я у відповідь розповіла, що пішла зі школи, коли мені було 17, але дуже хотіла б повернутися до занять та вивчитися на медсестру. Він відповів, що мені не потрібні заняття, а на посаду медсестри він влаштує мене і так. Сказав, що я допомагатиму сиротам та бойовикам, яких війна зробила інвалідами.
Одного разу я запитала його, як у Сирії розважаються 20-річні дівчата, але він розлютився і сказав, що я погана мусульманка, якщо цікавлюся таким. Я зрозуміла, що цілими днями мені доведеться чекати вдома чоловіка і чепуритися до його приходу. Білель весь час повторював, що у Франції мені нічого не світить, а коли я нарешті приїду до Сирії, на моїй вулиці розпочнеться свято. Він не говорив «якщо я приїду», тільки «коли».
В останній момент я вирішила, що все ж таки долечу до Стамбула — мені дуже хотілося побачити «Мамочку», зазирнути в обличчя цій мадам. Я вже дісталася Амстердама, коли Абу Білель повідомив, що «Мамочка» не вдасться мене зустріти, а тому мені потрібно дістатися Стамбула, купити за готівку квиток на рейс до міста Шанліурфа на півдні Туреччини і там отримати нові інструкції. Щоб підбадьорити мене, він додав: «Не хвилюйся, десятки європейців проходять цей шлях щотижня». Я сілау літак, але полетіла над Стамбул, а назад у Париж.