Насіння соняшнику
В Україну соняшник потрапив лише у XVII столітті, хоча в Європі він був відомий ще на два століття раніше. За однією з версій, його завіз Петро I, якого зачарували в Голландії «сонячні квіти». Проте, деякі вчені на це мають свою думку. Вони посилаються на те, що при розкопках стародавніх поселень у Підмосков'ї, дата заснування яких V століття до нашої ери, було знайдено насіння соняшнику, а в посудинах для зберігання їжі були залишки олії, яка була схожа на соняшникову.
Майже два століття соняшник в Україні вважався декоративною квіткою, а його насіння, насіння, використовувалося тільки для «лускання». Про калібрування, про сорти насіння тоді ніхто й не замислювався. Проте, на початку 19-го століття було зроблено перші спроби видавлювання олії з насіння соняшнику. Виявилося, що насіння різняться за своїми якостями. Ті, з яких можна було видавити олію, маленьке прісне насіння, яке погано чистилося, не підходило для того, щоб його можна було «лускати». Для цих цілей йшло велике або смугасте насіння.
Класичні чорні смажені насіння – це суто українські ласощі. Проте, «лузгають» насіння у всьому світі. Але, на відміну від Укаїни, в інших країнах воліють велике смугасте насіння, «насіння – гіганти», у якого під шкаралупою знаходиться невелике ядро, що заповнює обсяг насіння, у кращому випадку, відсотків на сорок.
У радянські часи було виведено спеціальні калібровані сорти насіння, яке застосовувалося у кондитерській промисловості: «ласунка», «пузанок», СПК. Їх застосовували при виготовленні халви, а також додавали в печиво та цукерки. Набагато далі «пішли з насінням» у Сполучених Штатах. Там їх навчилися ароматизувати, надаючи їм полуничного, цитрусового або ванільного ароматів. Не відстають іпредставники колишнього Союзу: Казахстан виробляє насіння зі смаком бекону, карамелі, горіхів. В Україні від таких експериментів поки що відмовляються, поводяться більш консервативно, віддаючи перевагу натуральним смаковим якостям насіння, додаючи в них, хіба що, сіль.