Підводні течії маленької річки - ХЕРСОН
У нас в області є не тільки могутній Дніпро із заплутаною мережею рукавів та проток. Офіційно, у степах течуть близько 200 різних річечок. Колись одна з таких малих річок (єдина, що теж впадає в Чорне море), була повноводною та судноплавною. Але кілька десятиліть тому її внесли в різні каталоги як “пересихаючу влітку”. А потім взагалі заговорили про те, що вона зникає зовсім. Це – річка Каланчак.
Історики кажуть, що коли перський цар Дарій I пішов у похід на скіфів, його війську довелося будувати кам'яний міст через річку Каланчак. Потім біля Кам'яного мосту відбувалося чимало битв: і з татарами, і з турками. Тому що перейти річку вбрід війську було неможливо. За часів Оттоманської імперії сюди з моря заходили турецькі військові кораблі і йшли вгору за течією до території нинішнього Чаплинського району.Чому гине річка
Залишилися карасі та верховодка
Нарешті, біля річки Каланчак з'явилася надія хоча б на виживання. Але не все так просто. Як стверджує засновник та керівник ПП Агрофірма “Амур” Віктор Маркобок, він готовий зробити все, що залежить від нього, що потрібно для порятунку річки, але греблі та ставки до її загибелі не мають жодного відношення. Річка почала замулюватися і меліти після того, як її облводгоспрозширив. Раніше вона була глибока, але вузька. Усього три-чотири метри в поперечині. Тому вода мчала стрімко і нічого на дні не затримувалося. Коли шістдесят років тому будували ставки для рибколгоспу, врахували її особливість. Дамби поставили практично в самій заплаві річки, осторонь основного русла, і вони на протязі не впливали довгі роки. Навпаки, захищали екологію річки, бо саме у ставки скидають води з навколишніх рисових чеків. А дрібною річка стала після того, як земснаряди збільшили ширину русла вдесятеро – замість 3 метрів стало 30. І течія одразу сповільнилася.
Лицемірять влада і в тому, що мало не рік розшукували, хто ж нинішній господар гребель. Засновник Агрофірми "Амур" та ще кілька людей отримали там ділянки під час розпаювання земель. Потім Віктор Маркобок викупив "сусідські" паї, оформив, як належить усі документи, і з 2000 року розводив у ставках рибу. Але три роки тому, як каже підприємець, на нього надійшло “замовлення” від губернатора Миколи Костяка та його заступника. З того часу різні інстанції – від екологів до прокуратури – намагаються будь-якими способами забрати цей бізнес. У Віктора Маркобока скупчився не один стос лише судових рішень, аж до Вищого господарського суду, з питань правомірності та безпеки його діяльності. А нинішня влада продовжує шукати нові причини її закрити. У тому числі й "екологічні".
Ось і складається враження, що доля цієї річки – просто розмінна монета у підкилимних іграх наших нинішніх місцевих політиків та колишніх “зацікавлених осіб”.
Вікторія Глєбова, “Вгору” Фото Олександра Крупиці