Рівень обов’язкової хвилинної вентиляції.
Рівень обов'язкової хвилинної вентиляції
Надалі рівень обов'язкової хвилинної вентиляції регулюють на підставі клінічних даних та показників КЩС. Наприклад, хвилинну вентиляцію поступово знижують при виявленні гіпокапнії та/або позитивної клінічної динаміки: зниження температури тіла, зменшення ознак системної запальної реакції, ендогенної інтоксикації тощо.
Концентрацію кисню та PEEP встановлюють за загальними правилами. При гіперкапнії, а також ознаках недостатньої апаратної вентиляції (занепокоєння, участь допоміжної мускулатури, тахіпное, пітливість, гіпоксемія) відсоток примусового хвилинного об'єму негайно збільшують, одночасно підвищують концентрацію кисню на вдиху. Обов'язкову хвилинну вентиляцію нижче за «фізіологічний» рівень встановлюють тоді, коли у пацієнта є досить активні та регулярні самостійні вдихи і планується його «відвчання» від ШВЛ. При цьому, як правило, алгоритм ASV автоматично переключився на допоміжну вентиляцію PSV. Є роботи, що вказують на кращу синхронізацію апарата з пацієнтом у режимі ASV, ніж при SIMV (P-SIMV) + PSV завдяки індивідуалізації параметрів ШВЛ відповідно до легеневої механіки. В цілому режим ASV досить добре себе зарекомендував у процесі поступового «навчання» від респіратора (171, 184). Лікарю достатньо лише поступово знижувати величину обов'язкової хвилинної вентиляції, дедалі більше перекладаючи роботу дихання на хворого. За відсутності ознак гіповентиляції, гіпоксії та втоми дихальних м'язів апаратну підтримку хвилинного об'єму поступово знижують до 30-40% від «фізіологічного». Автоматично одночасно з активізацією спонтанного дихання алгоритм ASV знижує рівеньпідтримуючого тиску, але не нижче 7-8 см вод. (понад PEEP), щоб компенсувати опір ендотрахеальної (трахеостомічної) трубки і дихального контуру. Збереження адекватної самостійної вентиляції та оксигенації на тлі мінімального Psupport (не більше 10-11 см вод.ст.) є ознакою готовності хворого до відключення від респіратора. Клінічний досвід показав, що режим ASV можна з успіхом застосовувати у пацієнтів з різною патологією легень, як обструктивною, так і рестриктивною. Як згадувалося, неодмінною умовою адекватного функціонування ASV є правильна початкова установка цільових і регульованих параметрів: маси тіла хворого, обов'язкової хвилинної вентиляції, максимального тиску в дихальних шляхах, PEEP, Fi02, Pramp, чутливості тригера та ETS. Після цього апарат автоматично вибирає тип вентиляції (керована або допоміжна) та розраховує необхідні оптимальні параметри ШВЛ. При неможливості домогтися цільових параметрів у межах безпечної вентиляції алгоритм ASV видає відповідне тривожне повідомлення, що є сигналом для лікаря до переходу на інший режим з ручним керуванням параметрами ШВЛ. У жодному разі межі безпечної вентиляції не будуть порушені. Можливості ASV обмежені, перш за все, у разі гранично вираженої рестриктивної патології з катастрофічним зниженням податливості (Cst 1:1, тому в таких ситуаціях переходять на класичні режими PCV або P-SIMV. Ще одним обмеженням є виражена бронхообструкція та/або бронхоспазм зі значним зростанням опору дихальних шляхів (R> 25 см вод.ст./л/с) — в цій ситуації режим ASV не в змозі забезпечити достатній час видиху і видає постійну тривогу затримки повітря в дихальних шляхах.цій ситуації слід перейти на один із звичайних режимів примусової вентиляції з одночасною інтенсивною терапією бронхообструкції та санацією трахеобронхіального дерева.