Воїни Мертва земля
Нагороди від читачів:
Нагородити фанфік "Воїни: Мертва земля"
- Завантажити в txt
- Завантажити в ePub
- Завантажити у pdf
- Завантажити у fb2
Нічний зимовий ліс розтягнув свої темні кудлаті лапи, дбайливо обхопивши ними невелику галявину в яру, на яку з неба, кружляючи на вітрі, сипали великі пухнасті сніжинки. Вони водили свої білі хороводи, немов грали один з одним. Густі батоги ожини, що росте по краях яру, яскраво виділялися темною смугою на тлі білого снігу. Ломкі сріблясті стебла папороті злегка погойдувалися на вітрі, зрідка показуючи схований за ними спуск у яр.
Біля підніжжя спуску, навпроти виходу з тунелю папороті, незворушно сидів світло-рудий кіт з блакитними очима і насторожено прислухався до шарудіння за стінами галявини. Кінчик його хвоста ледь помітно тремтів. Раптом кіт стрепенувся, привернений шерехом гілок із протилежного кінця галявини. З-під коріння величезної вільхи, що росте в стіні яру, прикритих облисілим від холодів плющем вийшла куща, вхід в який був прикритий облисілим від холодів плющем, вийшла сіра кішка. Вона вітально вигнула хвіст і підійшла до вартового.
- Тобі не спиться, Сонячна Миша? – поцікавився рудий кіт. Кішка кивнула:
- Мені не дають заснути тривожні думки. Я весь час думаю про вчорашню сутичку на кордоні з Дощем. Боюся, Роса незабаром знову вимагатиме від нас звільнити струмок. А разом з ним вони ще й Високі трави вхоплять.
- Тобто бути війні? - поворухнув вухами Сонячний Вітер. - Ми ж не станемо їм віддавати шматок своєї території?!
- Ні, звичайно, - кішка похитала головою. - Однак, у мене все одно є погане передчуття.
Коти помовчали. СонячнаМиша закинула голову до затягнутого хмарами неба.
- Натомість, Ялинка з Гілочкою скоро принесуть нашому племені нових кошенят, і ми знову станемо сильними, як ніколи. - вона перевела погляд на свого воїна і нявкнула:
- Можеш відпочити, Сонячний Вітер. Я постою на посту, поки не прокинеться Ікло.
- Не варто, Сонячна Миша. Тобі не завадило б відпочити. Хороша ж буде ватажка, яка клює носом увесь день, - заперечив вартовий.
- Ні, Сонячний Вітер. Я все одно не засну, - ватажка пильно подивилася на свого воїна і зітхнула: - Можеш розбудити Ікла. Дві пари вух краще за одну.
Повагавшись, Сонячний Вітер слухняно кивнув і попрямував у бік кущів глоду, туго обплетених ожиною. Тут спали воїни. Кіт проліз у вузький лаз і, знайшовши по запаху місце, де спав Ікло, легенько штовхнув його лапою. Чорний кіт миттю схопився, наче й не спав, розправив широкі міцні плечі, і його сіро-зелені очі спалахнули похмурою рішучістю. Воїн, не кажучи ні слова, вийшов із намету на засніжену галявину.
* * * Передсвітанкову тишу громом розрізав тривожний крик. Миттю з наметів висипали розбуджені коти, насторожено тримаючи вуха і наїжачивши загривки. В їхніх очах оселилося подив і страх, коли посеред галявини вони побачили Ікла, перед лапами якого лежала купа сірого хутра. Коти з жахом завмерли. Ікло знову закинув голову і видав несамовитий клич.
- Це Сонячна Миша?! - з жахом прокричав хтось із задніх рядів, миттєво знявши заціпеніння, що скував вояків. По натовпі пройшов вигук жаху.
- Вона втратила останнє життя?
- Помилуйте нас, зіркові предки! - заголосила бура стара.
– Що з нами буде? - Прошепотіла темно-сіра смугаста королева, притискаючи лапи доСвого величезного живота. Всюди запанував хаос.
- Як це відбулося?! - пролунав над галявою холодний котячий голос. Все плем'я замовкло і спрямувало погляди на вогняно-руду кішку, що вийшла до Ікла. Чорний кіт, запинаючись, почав свою розповідь:
- М-ми з Сонячною Мишею були разом не посту - вона сказала, що не може заснути. Потім вона сказала, що хоче пробігтися лісом, розвіятися, - почав переказувати чорний воїн. – Коли вона пішла… У лісі було дуже тихо, я одразу почув її крик. Я помчав її слідом і знайшов її саму біля тренувальної галявини. Вона лежала в калюжі крові, мертва. У неї на шиї рана від іклів. Я не зміг дізнатися, хто її вбив, бо всюди пахло кров'ю та лисицями.
- Лисиця б не залишила її, а понесла б до себе в нору! - люто вигукнув із натовпу темно-бурий кіт.
- Рудий Місяць, - скинув голову Ікло, звертаючись до вогненно-рудої кішки. - Дозволь мені організувати загін, щоб знайти винуватця!
Кішка повільно кивнула, дивлячись на бездиханне тіло своєї ватажки. Руда Місяць була її глашатою і тепер за законом повинна була зайняти її місце.
- Клок, Смертоносець! Ви йдете зі мною! - скомандував Ікло, хвостом кликаючи до себе патрульних. - Візьміть із собою ще когось. Тримайте вухо гостро, можливо він був не один.
Наїжачивши загривки і розпушивши хвости, воїни вибігли з табору.
- Ми повинні провести обряд прощання з Сонячною Мишею, - нарешті промовив Рудий Місяць. - А після цього я назву ім'я нового глашата, - кішка сіла поряд з тілом загиблої ватажки і притулилася носом до її холодної вовни. Поступово всі воїни почали підходити та прощатися із померлою.