Збірник драбблів
Нагородити фанфік "Збірка драбблів."
Еміль Хегле Свендсен. Тар'єй Бе. Антон Шипулін.
- Шипулін, є розмова! – Тар'єю звернувся до свого гарного знайомого. - Заспокойся, ти мене лякаєш. Що трапилося? - Мені просто треба з тобою поговорити. - А Еміль? - На рахунок нього я і хотів поговорити. - Не зрозумів?! - Антон з подивом глянув на Тар'є і поглядом вимагав пояснення. - Коротше ми посварилися. Знову. І він зі мною зв'язуватись більше не хоче. Я не знаю що мені робити. Поговори з ним. Мені не вистачає свого найкращого друга. - Ну, припустимо, я погоджуся. Що мені йому казати? - Поясни йому, що я не зі зла так сказав, що я каюсь і жалкую, що мені не вистачає його. - Ну добре. А чому ти до Бьорндалена не звернувся? - Він би не погодився. Тільки мізки вправляти б почав. - І правильно б зробив! - крикнув Уле-Ейнар із сусідньої кімнати. - Ось тому й не пішов! - обізвався Тар'єю. - Ну, так допоможеш? – знову звернувся він до Антона. - Постараюся. Головне ти мені поясни у чому проблема. - І Тар'єю почав розповідь.
- Але, Еміль, підійди будь ласка до моєї кімнати. Поговорити треба, а я тебе знайти ніде не можу. - Добре, зараз прийду. - відповів Еміль і поклав слухавку. - Але, Тар'єй, підійди до мене в кімнату, я ще хотів деталі уточнити для розмови зі Свендсеном. - Добре, зараз буду. – Антон дочекався позитивної відповіді і поклав слухавку.
Тар'єю прийшов до кімнати Антона першим і сів на ліжку біатлоніста. За кілька секунд за дверима почулися кроки і Тар'єю підвівся. У кімнату зайшов Свендсен. Почувся звук закриття замку і хлопці виявилися замкненими в кімнаті. Удвох. - Якого біса?! - Тар'єю був наляканий. - Ти сам сказав, що тобіне вистачає найкращого друга. Поговоріть. - Тохо, я уб'ю тебе, коли виберуся! — жартома пригрозив Свендсен і посміхнувся. - І щодо чого ти хотів поговорити? - Не хотів я поговорити. - Антон сказав, що хотів. Давайте поговоримо, я слухаю. - Мені не вистачає тебе. Що з тобою відбувається, друже? - Зі мною все гаразд. Просто втомився. - І обов'язково зриватися на мені, так? - Не обов'язково. Просто ти першим трапляєшся під гарячу руку. Слухай, я не хочу з тобою сваритись, але. - Ти мені не скажеш у чому справа? - Може, якось розповім, але не зараз. - Ти засмучений через гонки, на тебе навалилася Саманта і кричать тренера. Так? - Майже. Зокрема, через Саманти я програю в гонках. Здавалося, розлучися ми з нею і я заживу, але ні. Мені її не вистачає. Я парюся із цього приводу і не сплю ночами. Через це впали результати. - Але ж ти ніколи не любив її. - Виходить любив. - Знаєш, а пішли до бару. Перегонів завтра все одно немає. - Пішли, і Антоху з собою прихопимо. Адже я його убити обіцяв.