Івченко як апофігей українського рагулізму Популярні статті
Українські рагулі є породженням сільської архаїчної культури плюс хвилі масового споживання, яке захлеснуло Україну в 90-ті роки.
Головна небезпека рагуля для суспільства і держави полягає в тому, що він за визначенням не здатний дбати про навколишній світ, оскільки головна галузь застосування його інтересів – що і де більше затягти у свою рагулятську нору. На нижчому рівні, як пише Бодрійяр, «просторове і матеріальне злидні викликає реакцію компенсації: що менше простору, то більше треба накопичувати речей. У нинішній системі споживчих цінностей споживання визначається як головний критерій нової дискримінації: підтримка цих цінностей відіграє роль нової моралі, призначеної для рабів».
Проте, вся біда в тому, що можливості, що відкриваються перед рагулем, говорять у народі «зносять дах», адже жлобство, підкріплене владою, створюють ілюзію всесильства. І тоді починає здаватися, що немає сенсу ховатися за дешевими кліше про «свободу, рівність» і казка ніколи не закінчиться. Проблема в тому, що на елітного рагуля дивляться мільйони маленьких рагулів, яких пишна демонстрація жлобства (за їх рахунок, звичайно ж) вганяє у стан глибокого когнітивного дисонансу. Таким чином, необдумана поведінка одного «елітного» рагуля ставить під удар усю систему державної халяви, яку любовно вибудовує рагульська родина. Саме тому, необережна заява про любов до Мерседесів зроблена Івченком викликала таку швидку негативну реакцію на найвищому рівні.
Мораль цієї байки така. Рагулізм – це ракова пухлина, яка зжирає нашу коханужовто-блакитну Батьківщину. Успіх її виживання обернено пропорційний кількості рагулів, які будуть з ганьбою вигнані з усієї вертикалі державної влади, особливо, починаючи з вищих поверхів. Звичайно, тотально викорінити рагулізм, як явище не вдасться, але провести ґрунтовну зачистку цілком можливо, як показує досвід світової історії. А починати треба, звичайно ж, з себе видавлюючи по краплині задушливі ознаки рагулізму.