Як ведмідь втратив свій хвост - ЧОГО ХОЧЕ АВТОР - Літературний портал
Багато більше десяти тисяч років тому, тобто задовго до великого заледеніння Землі, ведмідь був меншим, не спав ще взимку в барлозі і мав великий, красивий, пухнастий, бурий хвіст навіть більший, ніж у лисиці. Чудовість, а не хвіст. І ведмідь їм дуже пишався. А тому завжди, коли ведмідь йшов лісом, то обов'язково піднімав свій хвіст угору, як кіт, бо хвалився своїм хвостом, щоб усі звірі йому заздрили, бачачи красу його хвоста. І звірі справді йому заздрили. Так що, гуляючи лісом, ведмідь завжди насолоджувався заздрісними поглядами звірів, що з захопленням дивилися на його хвіст із навколишніх кущів. Так би і жив собі ведмідь довго і щасливо, якби на його біду на Землі не почалося велике заледеніння, коли льоди та сніги стали наступати з півночі на південь. З кожним роком ставало все холодніше і холодніше. Зими ставали все суворішими і суворішими. Як ведмедеві рятуватися? Бачить ведмідь, що люди почали від холоду ховатися в печерах та ще й вогонь почали розводити, щоби було тепліше. От і ведмідь захотів жити в печері, але в печері без вогню все одно дуже холодно та ще з зимового входу завжди дме. І тоді спробував ведмідь зробити собі саму меншу печерку, щоб не дуло. Вирив печеру, мохи поклав на дно, щоб було м'якше і тепліше; заліз у неї спати на зиму та ось невдача: трошки не розрахував свій барліг – хвіст не помістився. Ведмідь не довго думав, а взяв та й закрив вхід у барліг своїм хвостом. А зима того року була особливо лютою і доки ведмідь спав, то свій хвіст і відморозив. Відпав навесні хвіст у ведмедя, не врятувала ведмежий хвіст навіть велика пухнаста вовна – така сувора того року була зима. Як плакав тоді ведмідь, як плакав своєю гордістю, своїм хвостом. Від горя ведмідьнавіть не показувався в лісі, а все літо просидів у густому малиннику, де його ніхто не бачив і, щоби втішиться, все їв і їв малину. Їв він її так довго і так багато, що до наступної зими став таким великим, товстим і жирним, що свій барліг мав переробити, тобто зробити її більшим, просторішим і краще утеплити мохом. А оскільки хвоста у ведмедя більше не було, то довелося і вхід у барліг закрити мохом, щоб не дуло, залишивши лише невеликий отвір для проходу повітря. І справді все сталося за прислів'ям: «Немає зла без добра», – того року в новому барлозі ведмідь перезимував по-царськи: і тепло, і не дме, і повітря достатньо. З цього часу ведмідь зимує тільки в такому барлозі, а ще на зиму наїсться так і ягід і всього іншого, що і їсти йому не потрібно - своїм жиром до весни живе всю зиму. Крім цього, щоб добре спати взимку, перед тим як залягти в барліг виганяє ведмідь із себе всіх кишкових паразитів, щоб не набридали взимку, а для цього наїсться ягід горобини, качан білокрильника та стрілоліста. От такий розумний став ведмідь із зими, коли відморозив свій хвіст. Ведмедиця так та навіть ведмежат наводить взимку уві сні в барлозі і вони її взимку смокчуть, а навесні вже так підростуть, що вже можуть ходити і навіть бігати. Так що ведмідь зараз і не згадує про свій великий, пухнастий, красивий, бурий хвіст. Ведмедя повністю влаштовує його маленький куцій хвостик - залишок того хвоста, що в нього колись був. Ось так буває у житті.
Автор тексту Афонський О. Н р. Івано-Франківськ. Україна